Стаття Торубара 2016

Характеристика типів темпераменту

Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості.

'Сангвінік'' людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і водночас зрівноваженості'

Флегматик людина із сильною, зрівноваженою, але інертною нервовою системою. Внаслідок цього на зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити. Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним. Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Він воліє закінчити одну справу і тільки потім братися за інше. Флегматик є стратегом, і тому він постійно звіряє свої дії з перспективою. Флегматик не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов; нерідко довго коливається, приймаючи рішення, але, на відміну від меланхоліка, обходиться без сторонньої допомоги. Флегматикам підходить робота, яка вимагає методичності, тривалої працездатності й холоднокровності.

Холерик це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням. Через це вона дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Він виявляє поривчастість, різкість рухів і неприборканість. Сила нервової системи дозволяє холерику в критичні моменти працювати довго і невпинно. У цей час його здатність до концентрації сил є дуже високою. Однак незрівноваженість нервових процесів холерика визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до невротичних зривів і конфліктів. Взагалі мінливість - характерна риса холерика, і тому завбачити, як поведеться холерик у новій обстановці, дуже важко. Для холериків характерна циклічність у роботі.

Меланхоліклюдина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок. Навіть незначний привід може викликати в нього образу, сльози. Він часто буває подавленим, невпевненим у собі, тривожним; у нього можуть виникнути невротичні розлади. У звичних обставинах меланхолік може бути контактним, успішно виконувати доручену справу, але він замкнений при зустрічі з новими людьми, нерішучий у нових ситуаціях. Володіючи високою чутливістю нервової системи, меланхоліки нерідко мають яскраво виражені художні й інтелектуальні здібності.

Проте, помилкою було б вважати, що кожен з нас може віднести себе до одного з основних типів темпераменту, оскільки в чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Набагато частіше можна зустріти різні поєднання означених типів з деякою перевагою одного з них за тих чи інших життєвих обставин. У таких випадках мова йде про проміжні форми або перехідні типи, які можуть бути наслідками природних задатків або утворюватися з основних типів протягом життєдіяльності індивіда.

Фізіологічні основи темпераменту

І.П. Павлов, вивчаючи роботу великих півкуль головного мозку, встановив, що всі риси темпераменту залежать від особливостей вищої нервової діяльності людини. Він довів, що у представників різних темпераментів змінюються типологічні відмінності сили, урівноваженості і рухливості процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Сила нервових процесів - це здатність нервових клітин переносити сильне збудження і тривале гальмування, тобто витривалість і працездатність нервових клітин. Сила нервового процесу виражається у відповідній реакції на сильні подразники: сильні подразники викликають у сильної нервової системи сильні процеси збудження, у слабкої нервової системи - слабкі процеси збудження і гальмування. Врівноваженість передбачає пропорційне співвідношення даних нервових процесів. Переважання процесів збудження над процесами гальмування виражається у швидкості утворення умовних рефлексів і повільному їх згасання. Переважання процесів гальмування над збудженням визначається уповільненим утворенням умовних рефлексів і швидкість їх згасання. Рухливість нервових процесів - це здатність нервової системи швидко у відповідь на вимоги умов зовнішнього середовища змінювати процес порушення процесом гальмування і навпаки. Різні співвідношення зазначених властивостей нервових процесів були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

• Типи вищої нервової діяльності

Сильний

Слабкий

Урівноважений

Неврівноважений

Рухомий

Інертний

Властивості темпераменту

Темперамент як особистісна особливість людини має свої власні властивості. Першим властивістю темпераменту є темп періодичних і циклічних рухів, скоєних людиною при виконанні тієї чи іншої діяльності. Темп - це кількість рухів за одиницю часу: чим більше таких рухів, тим вище темп діяльності. Друга властивість темпераменту - це швидкість виконання зовнішніх рухів або швидкість протікання внутрішніх, психологічних процесів людини. Третя властивість темпераменту - переключення. Воно проявляється або в переході від виконання одного руху до виконання іншого руху, або в переключення з одного внутрішнього процесу на інший, або, нарешті, в переході від одного психологічного стану до іншого. Чим швидше людина робить такі переходи, тим вище переключаемость як властивість темпераменту. Одним із варіантів прояву це властивості є швидкість реакції, тобто швидкість переходу людини від стану спокою (відсутність реакції) до стану збудження (наявність реакції). Четверте властивість темпераменту - активність або енергійність. Під нею розуміється кількість енергії, закладене в дії, скоєному людиною, або кількість енергії, що витрачається людиною при виконанні тієї або іншої дії. Такі характеристики людини, як активний, пасивний, енергійний, слабкий, відносяться до проявів саме цієї властивості темпераменту. П'яте властивість темпераменту - емоційний фон, на якому протікає діяльність людини, або, коротше - його емоційність. Під нею розуміється сила і різноманітність типових емоційних переживань людини. Шосте властивість темпераменту - врівноваженість. Воно характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування, як в нервовій системі людини, так і в його поведінці. Врівноваженим називають, відповідно, людини, у якого процеси збудження і гальмування є приблизно однаковими по силі і тривалості. При цьому під порушенням розуміється перехід зі стану пасивності (спокою, бездіяльності) до стану активності (дії, діяльності), а під гальмуванням - зворотний перехід: з станом збудження в стан спокою. Поєднання цих властивостей і характеризується темперамент людини.

Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

Відмінність індивідуального стилю від темпераменту

Що таке індивідуальний стиль діяльності. Спостереження за поведінкою людей показують, що природний тип темпераменту далеко не завжди однозначно виявляється в їх діяльності, і особливо в їх соціальній поведінці. Культура накладає певні обмеження на соціальну поведінку людини. В італійській культурі дозволяється голосно розмовляти, робити активні рухи і розмахувати руками при спілкуванні; в англійській це забороняється робити; в японській культурі вважається неетичним відкрито виражати свої емоції, і т.д. Культура, навчання і виховання, безсумнівно, накладають певний відбиток на зовнішні прояви темпераменту людини. У результаті цього в спостережуваних ззовні динамічних особливостях соціальної поведінки людини ми маємо справу не з так званим чистим темпераментом, а з чимось іншим, позначається як індивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний стиль діяльності можна визначати по-різному: і відносно самостійно, і в його порівнянні з темпераментом людини. Самостійне визначення індивідуального стилю діяльності виглядає наступним чином. Це - характерний для людини спосіб поведінки в типових життєвих ситуаціях, які, у свою чергу, можуть бути двох видів: ситуації діяльності та ситуації спілкування. Визначення індивідуального стилю діяльності в його порівнянні з темпераментом виглядає дещо по-іншому. У цьому випадку індивідуальний стиль діяльності розуміється як результат пристосування індивідуального типу темпераменту людини до особливості його діяльності та спілкування з людьми або до умов, в яких вони протікають. Чим індивідуальний стиль діяльності відрізняється від темпераменту і що спільного він має з ним. Індивідуальний стиль діяльності проявляється у всіх особливостях діяльності людини, в той час як темперамент - лише в її динамічних особливостях. Наприклад, індивідуальний стиль діяльності може виявлятися в тому, як людина готуватися до виконання тієї чи іншої діяльності, в якому порядку він виконує дії, яке з цією діяльністю пов'язані, як він завершує і контролює відповідну діяльність. Все це прямого відношення до темпераменту як такого не має. Індивідуальний стиль діяльності, хоч і залежить від властивостей нервової системи людини і, можливо, від генотипу, уродженим не є. Знаючи властивості нервової системи, якими володіє людина від народження, неможливо передбачити, яким стане його індивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний стиль діяльності людини здатний мінятися з протягом життя, а темперамент немає. Скажімо, якщо людина вибирає нову для себе спеціальність або надходить на роботу, де від нього потрібно інший стиль діяльності в порівнянні з тим, до якого він звик, то для того, щоб отримати відповідну спеціальність і не втратити знову придбану роботу, людина змушена змінити свій стиль індивідуальної діяльності. Змінити темперамент людини при всьому бажанні неможливо. Індивідуальний стиль діяльності являє собою в основному зовнішні форми поведінки. При цьому внутрішні процеси, що проходять в людині, можуть не відповідати зовні спостерігається його поведінки. Іншими словами, в динаміці внутрішньої активності, пов'язаної з індивідуальний стилем діяльності, і в динаміці зовнішньої активності, в якій виражається даний стиль діяльності, можуть бути значні розбіжності. Темпераменту це не властиво: зовнішні, і внутрішні види активності, що характеризують темперамент, ідентичні за своїм динамічним характеристикам. Якщо, наприклад, холерик або флегматик, то і зовнішнє його поведінку, і його психічні процеси, і його психічні стани будуть мати одні й ті ж, відповідно флегматичним або холеричні, властивості. Разом з тим темперамент і індивідуальний стиль діяльності людини тісно пов'язані один з одним. Їх зв'язок виявляється в наступному. Індивідуальний стиль діяльності людини за своїми динамічним особливостям зазвичай відповідає його темпераменту. Але така відповідність спостерігається не завжди: між динамічними особливостями темпераменту та індивідуального стилю діяльності можуть існувати розбіжності. Наприклад, будучи флегматиком, людина, може бути вимушеним займатися діяльністю, виконання якої вимагає від нього динамічних особливостей, властивих сангвинику. Буває і навпаки: сангвінік, займаючись чим-небудь, змушений вести себе як флегматик. У цих двох випадках людина, виконуючи відповідну роботу, буде почувати себе напружено і незатишно і, швидше за все, буде швидко втомлюватися, допускати в роботі чимале число помилок. Якщо темперамент і індивідуальний стиль діяльності людини відповідають один одному, то людина в роботі почувається досить комфортно, отримує від неї задоволення і демонструє підвищену працездатність. Індивідуальний стиль діяльності, з іншого боку, не може бути повністю незалежний від темпераменту, і той основний тип темпераменту, який властивий для даної людини, так лив інакше, але обов'язково виявиться в його індивідуальному стилі діяльності. Пояснимо сказане, згадавши, що у більшості людей є змішані типи темпераменту, і тип темпераменту людини умовно визначається за домінуючим властивостями нервової системи. Вони-то і маються на увазі, коли йдеться про основний типі темпераменту даної людини. Саме цей тип проявляється в індивідуальному стилі діяльності людини

Фактори, що впливають на формування та розвиток індивідуального стилю

Таких факторів трохи, і вони можуть діяти, впливаючи на індивідуальний стиль діяльності, в різні періоди життя людини. У той час, коли індивідуальний стиль діяльності людини ще тільки починає формуватися, він складається і під впливом видів діяльності, якими займається дитина, і під впливом спостереження з боку дитини за діяльністю дорослих людей і наслідування їм. Намагаючись бути схожим на значущих для нього дорослих людей, дитина просто наслідує їх, зовсім не думаючи і не піклуючись про те, щоб його індивідуальний стиль діяльності відповідав особливостям його ж темпераменту. І лише з часом, з накопиченням життєвого досвіду, метод проб і помилок дитина приходить до того, що динамічні особливості його індивідуального стилю діяльності починають відповідати особливостям його темпераменту. Зазвичай це відбувається вже в шкільні роки. У дорослих людей індивідуальний стиль діяльності складається під впливом їх професійної діяльності, зокрема, успіхів і невдач у цій діяльності. Ті особливості індивідуального стилю діяльності, які приводять людину до успіхів у роботі, відображаються і закріплюються в індивідуальному стилі його діяльності; ті особливості, які породжують невдачі, навпаки, з часом усуваються. Оптимальним, відповідним особливостям темпераменту, індивідуальний стиль діяльності людини стає звичайно вужеві в дорослі роки, коли людина накопичує достатньо великий життєвий досвід і перед ним постає завдання максимально оптимізувати свою діяльність, досягти в ній найкращих результатів при мінімальних витратах енергії, зусиллі і часу.

Темперамент і спілкування

Темперамент тісно пов'язаний з особливостями спілкування людини з оточуючими людьми, а отже, в значній мірі визначає психологічну сумісність чи несумісність людей. В.С. Мерлін, великий вітчизняний психолог, спеціально вивчає динамічні характеристики психіки людини: «Уявіть собі дві річки: одну спокійну, іншу - стрімку, гірську. Перебіг першої ледь помітно, вона плавно, несе води, у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, сліпучих бризок. Перебіг другий - повна протилежність. Річка швидко мчить, вода в ній гримить, вирує, клекоче і, вдаряючись об каміння, перетворюється на клапті піни ... Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливості перебігу психічної життя різних людей) ». Тут представлено, що обидві річки - бурхлива і спокійна - течуть порізно, незалежно один від одного. Але в звичайного, повсякденного життя - у сім'ї, на роботі, під час занять в інституті, в компанії друзів і т.д. відбувається злиття самих різних «потоків» психічного життя різних людей, породжує сплеск емоцій, водоспади і вири в людських відносинах, оскільки кожен з «потоків» в загальному руслі прагне зберегти свою самоцінність і самобутність. Звідси ясно, наскільки важливо кожному з нас знати особливості свого темпераменту і темпераментів інших і враховувати слабкі і сильні сторони один одного в процесі спілкування, взаємодії і взаємовідносин. У міжособистісних відносинах конфлікти не рідко виникають внаслідок того, що люди не враховують особливості темпераменту як свого, так і іншої людини, такі, наприклад, як імпульсивність, повільність, запальність, велика вразливість, вразливість і ін Деякі недоліки темпераменту можуть бути нейтралізовані людиною в процесі його повсякденної роботи над собою; використовуючи особливості свого темпераменту, можна досягати значних успіхів у діяльності й у вдосконаленні власної особистості.

ХАРАКТЕР

У психології поняття «характер» (грец. «друк», «карбування») означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. Поняття характеру дуже різниться в теоретичних побудовах окремих авторів.

У сучасній та зарубіжної характерології можна виділити три напрями:

Конституційно-біологічне. Характер, по суті, зводитися до суми конституції і темпераменту.

Психоаналітичне. Характер пояснюється виходячи з несвідомих потягів людини.

Ідеологічні. Характер полягає в гальмуванні інстинктів, яке визначається етико-логічними санкціями.

На думку А.Г. Ковальова характер - це своєрідність складу психологічної діяльності, що виявляється в особливостях соціальної поведінки особистості.

У характері кожної людини слід бачити єдність стійких і динамічних властивостей. Основа характеру складається поступово, зміцнюється в процесі життя і ставати типовою для даної людини, а конкретні прояви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуацій, в якій перебуває людина, під впливом людей, з якими він спілкується. Вирішальним для розуміння характеру є відношення між суспільно і особистісно значущим для людини. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності й сили характеру. Однак характер і спрямованість особистості не одне і теж. Головна умова освіти характеру - наявність цілей життя. Безхарактерним людині властиво відсутність або розкиданість цілей. Спрямованість особистості накладає відбиток на все поводження людини. У цій сформувалася системі завжди щось висувається на перший план, домінує в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит. Найважливіше теоретичне і практичне значення при вивченні характеру і виборі психолого-педагогічних засобів впливу має правильне розуміння його природи і вхідних у нього компонентів.

У психології існують наступні точки зору на природу характеру: одні вважають, що він спадково обумовлений, інші - що він цілком визначається умовою життя, треті - що характер має як спадково обумовлені, так і придбані властивості.

Першої точки зору властива біологізація характеру, друга є іншою крайністю - соціалогізаціей характеру, що зводить нанівець роль біологічного чинника. Обидві точки зору хибні, оскільки не відповідають дійсності. Більш реально відображає природу характеру прийнята у вітчизняній психології точка зору, згідно з якою характер не вроджений, але в його проявах позначаються і особливості організації (і в першу чергу нервової системи, генотипу). На думку Ю.Б. Гіппенрайтер, необхідно розглядати певні властивості організму як біологічні або генотипічну передумови характеру. Згідно з положеннями сучасної генетики, успадковується лише «норма реакції», тобто набір різних способів реагування на вплив середовища.

Аналіз проблеми «біологічних основ характеру» дозволяє наступні висновки:

Детермінанти властивостей характеру слід шукати як в особливостях генотипу, так і в особливостях впливу середовища;

Ступінь відносного участі чинників спадковості та впливу середовища у формуванні характеру може бути різною;

Генотипические і середовищні впливу на характер можуть призвести до ефекту «алгебраїчного складання». Як вважає Ю.Б. Гіппенрайтер, при несприятливому поєднанні навіть сильна генотипическая схильність може не реалізуватися, або не привести до патологічних відхилень характеру.

Висновок

Підводячи підсумки по темі «Типи темпераменту, їх психологічна характеристика, ми розуміємо, що темперамент надає своєрідність поведінки людини, але не в якій мірі не визначає ні мотивів, ні вчинків, ні переконань, ні моральних підвалин особистості. Розглянувши саме значення слова темперамент, можна пояснити його визначення. У ньому мова йде про стійкі психологічні властивості людини, від яких залежить його поведінка, а значить, і про особистісні особливості. Термін «психофізіологічні» в даному випадку означає, що відповідні властивості становлять не тільки частину психології, але також і частину фізіології людини, тобто одночасно є і психологічними, і фізіологічними. Іншими словами, мова йде про індивідуальні властивості людини, які скоріше є вродженими, а не набутими. Темперамент представляє собою єдину, чисто природну особистісну особливість людини, а підставою вважати його саме особистісною властивістю є той факт, що від темпераменту залежать дії і вчинки, які робить людина. Динамічні особливості поведінки - це, ті його характеристики, які описуються в чисто фізичних термінах і не підлягають морально-ціннісної оцінці. До динамічних характеристик поведінки відносяться, наприклад, закладена в ньому енергія, з якою пов'язана працездатність людини, швидкість і темп скоєних русі, їх загальний емоційний фон, а також легкість і швидкість переходу від виконання одного руху до іншого. За виконану мною роботі ми дізналися, що існує чотири типи темпераменту: 1. Сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий. 2. Флегматик - сильний, врівноважений, малорухливий (інертний). 3. Холерик - сильний, але неврівноважений, зі слабкими в порівнянні з порушенням гальмівними процесами. 4. Меланхолік - слабкі процеси збудження і гальмування. У 20 ст. багато чого в наших уявленнях про темперамент змінилося, але багато чого залишилося таким же, яким воно було кілька століть тому. Що ж змінилося в наших уявленнях про темперамент людини в останні кілька десятиліть? По-перше, в науці відбувся чіткий поділ темпераменту і характеру людини. Тепер у більшості сучасних підручниках з психології і тим більше в науці темперамент і характер розглядаються окремо один від одного і трактуються як різні характеристики особистості людини. По-друге, психологи навчилися не тільки описувати типи темпераменту, але і проводити їх діагностику та оцінку за допомогою спеціальних тестів, які були створені для цієї мети. По-третє, вивчення типів темпераменту у великої кількості сучасних людей показало, що відповідні традиційним описам, так звані чисті, типи темпераменту зустрічаються в житті що досить рідко. Подібні випадки складають від 25% - 30% всіх випадків. Інші 70% - 75% людей володіють змішаними типами темпераменту, при яких у одного і того ж людини виявляються властивості, властиві різним типам темпераменту. Більше того, виявилося, що близько 25% людей взагалі не можна віднести до певного типу темпераменту, так як властивості, властиві різним типам темпераменту, у них змінні. Таким чином, з'ясувалося, що століттями що склалася і яка здавалася непорушною класифікація типів темпераменту не найповніше відповідає дійсності і не повністю підтверджується емпіричними, статистичними дослідженнями. По-четверте, було встановлено, що один і той же людина час від часу може виявляти різні типи темпераменту, і це залежить від того, чим він в даний момент часу займається. Наприклад, один і той ж людина може бути холериком у спілкуванні з людьми і одночасно з цим сангвініком в роботі. Або інший, нерідко зустрічається випадок: людина може проявляти флегматичний темперамент у роботі і меланхолійний тип темпераменту у спілкуванні з людьми. Нарешті, серйозним змінам були піддані старі уявлення про органічній основі темпераменту. Дослідження психологів показали, що представники різних темпераментів можуть добитися однаково високих успіхів у діяльності, але йдуть вони до цих успіхів різними шляхами. Темперамент не має відношення до таланту та обдарованості людей. Серед великих людей зустрічаються яскраві представники всіх чотирьох типів темпераментів: І.А. Крилов і М.І. Кутузов - флегматики, А.С. Пушкін і А.В. Суворов - холерики, М.Ю. Лермонтов і А.І. Герцен - сангвініки, поет В.А. Жуковський, Н.В. Гоголь і П.І. Чайковський - меланхоліки.