Виникнення комічних жанрів. Естетична природа комічного. Походження давньогрецької комедії, її структура та стиль.
Зміст
Виникнення комічних жанрів. Естетична природа комічного. Походження давньогрецької комедії, її структура та стиль.
Ідея проекту
Розповісти історію виникнення комічних жанрів. Пояснити естетичну природу комічного. Описати походження давньогрецької комедії, її структуру та стиль.
Автор проекту
Літвінова Аліна Євгенівна ( Аліна Літвінова)
Матеріали проекту
Поняття і виникнення комічного
Комічне — категорія, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення.
Дослідники комічного (Арістотель, Гоббс Томас, Г.-В.-Ф. Гегель, М.Чернишевський, А. Бергсон, Б. Борев, Б. Мінчин) встановили низку об'єктивних передумов і суб'єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення:
- По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.
- По-друге, суб'єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об'єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).
- По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв'язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).
- По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму.
- По-п'яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності.
Структура та стиль комедії
Комічне — одна з форм перебування людини у свободі. Це спосіб позбутися серйозності, що властива буденній свідомості, схильній зводити дріб'язкові цінності у ранг вищих, надавати їм глобального значення. Ф. Ніцше влучно визначив комічне як "художнє звільнення від огиди, що спричинена безглуздим" [15, с. 83].
Отже, основними формами комічного, що склалися в історичному досвіді реагування людства на негативні явища дійсності, є: сарказм, сатира, іронія, гумор, жарт. Вони є градацією здатності сміхової реакції на негативні явища.
Походження та значення комедії
Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480 - х роках до н. е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема, як і походження трагедії, є досить складною. Хоч яким парадоксальним це може видатися на перший погляд,але таких два діаметрально протилежних явища,як,з одного боку,трагедія(театральна вистава вкрай похмурої тональності) і, з другого боку,комедія (весела,смішна театральна вистава) дослідники пов'язують з єдиним джерелом - Діонісійськими святами.Релігієзнавці цей гаданий парадокс можуть легко пояснити. Відповідь на питання знаходиться в самому характері Діонісіїв(свята бога, котрий зникає та повертається).За віруваннями еллінів, коли Діоніс покидав Елладу, наступала зима, земля не плодоносила, починався голод. Отже, закодованим сенсом першої частини Діонісіїв було відтворення печалі еллінів з привду відсутності Діоніса.Цьому настрою відповідає настрій трагедії. Проте тим більшою була радість еллінів, коли бог родючості нарешті повертався до Еллади(тобто наступала весна і природа оживала).Цю радість необхідно було не просто висловити, а й акцентовано підкреслити - а цьому відповідала тональність веселої вистави - комедії.
1)'Давньогрецька комедія (грец. Αρχαία κωμωδία) — давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого у гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки.
2)Слово "комедія" походить від двох коренів :'"kommos"' - "ряжені натовпи людей на підпитку" і '"ode"' - "пісня".Елліни,які так сумували в першій частині свят на честь Діоніса, на другій (веселій) частині цього свята бурхливо раділи,співали, жартували,причащалися вином - дарунком Діоніса, котрий був ще й богом виноробства.В такому збудженому стані вони дозволяли собі різні жарти , зокрема й не зовсім пристойні. Саме тут витоки майбутнього ставлення до трагедії як до "високого" жанру,а до комедії як жанру "низького".
Фалічні пісні - ще одне джерело комедії.Вони також виконувалися під час весняних сільських свят родючості, і тональністю нагадували вже згадану пісню комосу . Їх виконувала процесія селян, які вже добре почастувалися Діонісовими дарами. тобто вином. Вони несли кошики з первістками сільськогосподарських плодів, деякі з них тримали в руках великі зображення символів плодючості - фали ( дітородні органи ), які символізували животворні сили природи, що пробуджувалися навесні.
Учасники процесії часто мастили собі обличчя виноградним суслом, одягали шкури тварин ( цапів, баранів ) та, імітуючи їхні рухи, жестами вітали прихід весни й перші теплі промені сонця. Усе це супроводжувалося співом розгульних, часто сороміцьких пісень, непристойність яких була зумовлена традиціями самого обряду.
Ця збуджена й галаслива юрба ряджених йшла по полях, заходила в селища, де її зустрічали натовпи святкуючих, частина яких також приєднувалася до процесії. Під час її руху могли розігруватися примітивні сценки, а якщо зустрічалася інша процесія, то виникали жартівливі суперечки чи сварки. З рядів ряджених лунали іронічні чи сатиричні вигуки, непристойності, когось називали на ім'я і соромили чи висміювали. Фалофори ( "носії зображення фалів" ) мали право вибігати з рядів, лаяти чи сварити когось із присутніх глядачів. Іноді слово "комедія" ще й тлумачать як "сільська пісня".
Ще одне джерело - "викривальні куплети", які виконували зазвичай бідні мешканці сіл і полісів уночі, зміненим голосом (аби уникнути помсти) на відстані чутності біля помешкань тих, хто їх чимось образив.Іноді ці виконавці були талановитими промовцями, а їхні пісні досягали мети - "виховували" людей.Тож згодом урядовці Еллади почали заохочувати таких самородків до сторення комедій, адже драма в Елладі вважалася важливим засобом виховання демосу.
Арістотель визначив комедію як "наслідування поганим людям,проте не в усіх їхніх вадах , а в смішному вигляді" ("Поетика"р.5). А найбільшого розквіту еллінська комедія досягла в Афінах( у Аттиці), тому її називають аттичною.
Інтернет ресурси проекту
Походження давньогрецької комедії, її структура та стиль.
