"Концепція образів-персонажів «Повісті...»

Загальна характеристика

«Повість временних літ» — це умовна назва літописного зведення XII ст. Текст твору зберігся в складі пізніших збірників XIV—XVI ст. «Повість временних літ» відома у трьох відмінних редакціях. Перша редакція була створена в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У 1116 році була укладена друга редакція «Повісті временних літ». її упорядником став ігумен Видубецького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мо-номаха вніс до літопису певні корективи. Зокрема, він применшив історичну вагу київського князя Святополка (1093-1113), виділивши натомість яскраву постать Володимира Мономаха. Цей варіант тексту «Повісті временних літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список називають Лаврентіївським. Третя редакція «Повісті временних літ» також була створена одним із ченців Видубецького монастиря у 1118 році і призначалася для сина Володимира Мономаха Мстислава. Вона увійшла до складу літописного зведення волинського походження, закінченого на початку XIV ст. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, де й було скопійоване уXVст., — цей літописний список називають Іпатським.

Жанр літопису не передбачає авторства в сучасному його розумінні. Правомірно говорити про упорядників, які, кожен у свій час, збирали різнорідну інформацію і включали її до складу літопису. Відбір визначався не лише політичною кон’юнктурою, але й рівнем освіти та масштабом мислення упорядника, в окремих випадках— особистими симпатіями та антипатіями.

Основним упорядником «Повісті временних літ», талановитим літописцем вважають монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Перші рядки літопису в Іпатському списку зберегли його ім’я: «Повість временних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала».

Нестор використав уже наявне київське літописне зведення, але доповнив його за рахунок нових усних і писемних джерел.

«Повість временних літ» — перший давньоукраїнський літопис (від «літо» — рік і «писати»). Це жанр історичної прози, в якому розповідь ведеться за роками. Головною композиційною одиницею літопису є річна стаття. Вона може мати різний обсяг залежно від того, наскільки важливі події відбулися певного року. Літопис використовує два типи оповіді: власне річні записи — стислі повідомлення про події поточного року, та розгорнуті літописні оповідання — описи подій в їх докладному висвітленні і нерідко в літературній обробці.

Художній аналіз

«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору. Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибереж­них пагорбах постане місто:«Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах воз-сіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Оле­га та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідо-міших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сю­жетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Свя­тослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Свято­слава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грець­ким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мерт­ві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про се­бе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їх­нім братом Святополком. Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису. Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках — Лаврентіївському та Іпатіївському. «Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді пере­ривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старо­слов’янізми, й нороднорозмовні елементи За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про по­дії XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII сто­ліття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

Образ	Характеристика
Ольга	Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою у 945–946 роках над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до 962).
Ігор	Після канонізації руського Великого князя Чернігівського і Київського Ігоря Ольговича (†1147) увійшло до християнського іменослова.
Святосла́в І́горович	Великий князь Київський ( з 945, самостійно з 964-972) з династії Рюриковичів. Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги.