Гуцало 2.6. Поняття віку. Хронологічний, психологічний та соціальний вік дитини. Періодизація вікового розвитку

Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 17:01, 24 травня 2016; Egutsalo (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Поняття віку. Хронологічний, психологічний та соціальний вік дитини. Періодизація вікового розвитку

Поділ онтогенезу на періоди складає основу періодизації розвитку людини. Виділення стадій розвитку, їх вікових меж, визначення критеріїв, щодо диференціації стадій, опис якісної своєрідності розвитку на кожній стадії називається віковою періодизацією розвитку. Як зазначає М.В. Савчин, визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.

Вік є якісно своєрідним, відносно обмеженим в часі етапом фізичного, психічного, поведінкового розвитку. Кожен віковий період (раннє та дошкільне дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, старість) визначається неповторною структурою особистості, динамікою, новими особливими стосунками зі світом і відповідними характеристиками свідомості. Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку.

Згідно з Л.С. Виготським, вік – об'єктивна категорія для позначення трьох моментів:

  • хронологічних рамок окремого етапу розвитку;
  • специфічної соціальної ситуації розвитку, що складається на конкретному етапі розвитку;
  • якісних новоутворень, що виникають під її впливом.

На кожному ступені розвитку завжди є центральне новоутворення, провідне для всього процесу розвитку і таке, що характеризує перебудову всієї особистості дитини загалом на новій основі. Навколо основного (центрального) новоутворення даного віку розміщуються і групуються всі інші часткові новоутворення, які відносяться до окремих сторін особистості дитини, і процеси розвитку, пов'язані з новоутвореннями попередніх періодів.

Ті процеси розвитку, які більше чи менше безпосередньо пов'язані з основним новоутворенням, Л.С. Виготський називає центральними лініями розвитку в даному віці, а всі інші часткові процеси, зміни, що здійснюються в даному віці, називає побічними лініями розвитку. Процеси, які є центральними лініями розвитку в даному віці, стають побічними лініями в наступному, і навпаки – побічні лінії попереднього віку висуваються на перший план і стають центральними лініями в новому, оскільки змінюється їх значення і питома вага в загальній структурі розвитку, змінюється їх співвідношення щодо центрального новоутворення. Тому при переході від одного ступеня до іншого перебудовується вся структура віку. Кожен вік має специфічну для нього, єдину і неповторну структуру [29, с.54].

У психології існує декілька підходів до віку: біологічний (хронологічний, фізичний) вік, психологічний вік і соціальний вік. Хронологічний (біологічний) вік характеризує час життя дитини у роках. Цей вік фіксує певні стадії розвитку організму, оптимальний рівень розвиненості рухів, фізичного здоров'я, нервової системи, будови тіла. Ці показники визначаються за медичними нормами.

Психологічний вік фіксує стадії психічного розвитку в залежності від того, якою мірою дитина оволодіває руховими, мовленнєвими, трудовими навичками, якою мірою розвинуті у неї психічні процеси та особистісні якості. Основними складовими психологічного віку є соціальна ситуація розвитку діяльність дитини і новоутворення у сфері свідомості та особистості.

Соціальний вік фіксує місце, яке займає маленька людина в певній групі (сім'я, дитсадок, шкільний клас), які ролі вона виконує, яку відповідальність спроможна брати на себе, яку користь приносить оточуючим.

В історії психології розвитку було чимало спроб створити періодизацію психологічного розвитку, проте універсальної теорії так і не було знайдено. До того ж відомо, що шляхом науково обумовленої організації навчання можна прискорити розвиток окремих психічних процесів. Відомі приклади, коли діти молодого шкільного віку набували здібностей, притаманних дітям старшого віку. Акселерація також є чинником, що істотно впливає на визначення вікових меж розвитку [26].


Підхід Л.С. Виготського до проблеми вікової періодизації психічного розвитку:

1. Основою для визначення вікових періодів (“головних епох побудови особистості”) можуть стати внутрішні зміни самого розвитку, переломні моменти в його протіканні.

2. Вікову періодизацію потрібно будувати з урахуванням зміни цілісної особистості дитини, змін самого ходу розвитку особистості.

3. Основним критерієм поділу дитячого розвитку на вікові періоди є поява раніше неіснуючих психічних утворень. На кожній віковій стадії є центральне новоутворення, що характеризується перебудовою всієї особистості, а також ті психічні зміни, які вперше виникають у даному віці [11, с.250].


Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

В основу періодизації дитинства Д.Б. Ельконіна були покладені такі уявлення: 1. Кожній віковій стадії як своєрідному і якісно специфічному періоду життя людини відповідає певний тип провідної діяльності. 2. Зміна типу провідної діяльності характеризує зміну вікових періодів. 3. У кожній провідній діяльності виникають і формуються психічні новоутворення, послідовність яких створює єдність психічного розвитку дитини.

Загальна періодизація вікового розвитку за Д.Б. Ельконіним виглядає таким чином: 1. Немовля (0–1 рік); 2. Раннє дитинство (1 – 3 роки); 3. Молодший і середній дошкільний вік (3 – 4-5 років); 4. Старший дошкільний вік (4-5 – 6-7 років); 5. Молодший шкільний вік (6-7 – 10-11 років); 6. Підлітковий вік (10-11 – 13-14 років); 7. Ранній юнацький вік (13-14 – 16-17 років) [38].

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0–6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6–11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12–17 років).

Формування особистості здійснюється у ході діяльностей різного типу. Д.Б. Ельконін виокремлює дві групи видів провідної діяльності, обґрунтовуючи це наступними розмірковуваннями.

Дитина активно пізнає навколишній світ – світ предметів і світ людських стосунків. Тому вона включається у дві системи стосунків –“дитина – дорослий” і “дитина – річ”. Кожна річ – суспільний предмет, продукт культури, діями з якими дитина повинна оволодіти. Дорослий у цьому процесі виступає як носій інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і мотивами, нормами стосунків, тобто як “суспільний дорослий”.

Психічний розвиток відповідно йде двома лініями, що перехрещуються: лінією опанування суспільних норм і лінією опанування операцій з речами. До першої системи належать діяльності, які орієнтують дитину на норми стосунків між людьми. Це безпосередньо емоційне спілкування немовляти, рольова гра дошкільника та інтимно-особистісне спілкування підлітка. Другу систему складають провідні діяльності, завдяки яким засвоюються суспільно вироблені способи дій з предметами і різноманітні еталони: предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього дитинства, навчальна діяльність молодшого школяра і навчально-професійна діяльність старшокласника.

Діяльність дитини в цих двох системах (лініях) є єдиним процесом, перша веде до формування сфери потреб та мотивів дитини, друга – до пізнавальної сфери, розвитку інтелекту. Оскільки дитина по черзі засвоює системи стосунків “людина – людина” і “людина – річ”, то відбувається їх закономірне чергування, переважає розвиток то однієї, то іншої. Наприклад, у період немовляти більш інтенсивно розвивається мотиваційна сфера, вона випереджає розвиток інтелектуальної, а у ранньому дитинстві мотиваційна лінія відстає і більш швидкими темпами розвивається інтелект.

Узагальнюючи психологічні дослідження останніх років, М. Савчин пропонує таку періодизацію вікового розвитку: 1. Пренатальний період – від зачаття до пологів. 2. Натальний період – пологи. 3. Період новонародженості – від народження до 2 місяців. 4. Вік немовляти – від 2 місяців до 1 року. 5. Ранній дитячий вік – від 1 до 3 років. 6. Дошкільний вік – від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:

  • молодший дошкільний вік – 4-й рік;
  • середній дошкільний вік – 5-й рік;
  • старший дошкільний вік – 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) – 1–4 класи (від 6/7 до 10/11 років). 8. Дорослішання:

  • підлітковий (середній шкільний) вік – 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5-9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;
  • рання юність (старший шкільний вік) – 10-11 класи (від 15/16 до 17/18 років);
  • зріла юність – від 18 до 20 років.

9. Дорослість:

  • рання дорослість – від 20 до 40 років;
  • зріла дорослість – від 40 до 60 років.

10. Старість – після 60 років.

В. Моргун [23] запропонував оригінальну психологічну модель періодизації розвитку особистості людини впродовж усього життя. Учений виходить із гіпотези, що у дитячому віці головними критеріями періодизації й становлення особистості може вважатися динаміка соціальної ситуації розвитку, динаміка провідних діяльностей та динаміка власних особистісних новоутворень у зазначеному порядку значущості. У дорослому віці ця послідовність суттєво змінюється. Особистісні новоутворення дорослого стають вирішальними – завдяки ним він сам обирає, що робити, тобто провідну діяльність, із ким мати стосунки, тобто соціальну ситуацію.

Усе життя людини розподіляється В. Моргуном на три основні періоди. На першому періоді життя людини переважає ділова спрямованість юної особи на предметно-знаряддєво-продуктивне пізнання і перетворення довкілля. Це підтверджується тією обставиною, що вже немовля починає з предметно-маніпулятивної діяльності у співпраці з дорослим, а у дошкільному віці провідними діяльностями стають ділові, рольові ігри.

У другому періоді розвитку особистості переважає спілкування, приміром, у підлітковому віці – у вигляді товаришування і дружби, в отроцтві – у формі емоційно забарвленого кохання, а у молодості – створення сім'ї та народження і виховання дітей. Третій період, або “третій вік”, пов'язується із самодіяльністю, що виявляється у само реалізації, самоактуалізації особистості.

У межах трьох основних періодів виділено дев'ять вікових етапів періодизації багатовимірного розвитку особистості протягом життя. Кожний період складається із трьох стадій – навчання, відтворення, творчості, а кожна стадія із трьох фаз: моторної, перцептивної і мовленнєво-розумової. Переходи між періодами і фазами відзначаються кризами розвитку особистості.

Криза новонародженості: “перший подих” ( 0–3,5 міс.), криза немовляти: “перший крок” (11–18 міс.), криза раннього дитинства: “я сам” (2,5–3,5 років), криза дитинства “обов'язок” (5,5–7,5 років), криза отроцтва: “незалежність” ( 11–14 років), криза юності: “кохання; професія” (17–21 рік); криза молодості “сім'я; покликання” (27–33 роки); криза дорослості: “визнання” (39– 45 років); криза зрілості: “наставництво” (55 – 65 років); криза сенсу життя “мудрість і спокій” .

Найвідповідальнішими визнаються три кризи між періодами – криза новонародженості, криза дитинства, пов'язана з переходом до шкільництва, та криза молодості, що визначає перехід до самостійного дорослого життя. Під час долання кризових переходів здійснюється зміна провідних діяльностей і соціальних ситуацій розвитку, завдяки чому особистість переростає попередні і вростає у наступні провідні діяльності і спільноти, набуваючи особистісних новоутворень.

Вікову періодизацію психічного розвитку запропонував Варій М.Й:

  • до народження – переднатальний період;
  • перед народженням та навколо* нього – перинатальний період;
  • від народження до одного року – вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують із початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричинюють фізичну втому, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, які зумовлюють розумову втому; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);
  • від 1до 3 років – період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою трьох років, що її пов'язують із розвитком предметної діяльності; вияви цієї кризи вже яскравіші: упертість, негативізм – тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);
  • від 3 до 6-7 років – період дошкільного дитинства (він закінчується кризою семи років, яку пов'язують із зумовленою початком навчання у школі соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);
  • від 6-7 до 10 років – молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка навколишніх, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);
  • від 10 до 15 років – підлітковий вік (цей період супроводжується найпомітнішою кризою в житті людини, головним чинником якої визнають пубертат – статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система ставлення до навколишніх; відчуття дорослості спричинює труднощі соціальної взаємодії);
  • від 15 до 17 років – рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути його сутність – одразу й назавжди, із побудовою власного ставлення до всіх явищ дійсності, яке базується на певній індивідуалізованій картині світу);
  • від 17 до 21 року – юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчої життєдіяльності; відбувається професійне самовизначення);
  • від 21 до 35 років – період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень стають чинниками кризи 30 років, яка складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);
  • від 35 до 60 років – період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на “піку” своїх можливостей, але на певному їх “плато” – сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40 і 50 років є змістовно близькими одна до одної – розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття – тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);
  • від бо до 75 років – похилий вік (цей період, як правило, є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того, чим визначається цей вік, – мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує. Кризи цього і двох наступних періодів пов'язані з розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, з примиренням щодо його наближення);
  • від 75 до 90 років – старечий вік;
  • понад 90 років – довгожителі [5]
 далі п. 2.7. Критерії вікового розвитку Стрілка вправо.jpeg

або

Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"