Відмінності між версіями «Це моє рідне місто»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показані 15 проміжних версій 2 учасників)
Рядок 50: Рядок 50:
  
 
*Посилання на власний фотоальбом у  '''Google Диск'''  [https://drive.google.com/open?id=1gGOc0tv9Xhbs2seuxBQkrtW79sybYTXN];  
 
*Посилання на власний фотоальбом у  '''Google Диск'''  [https://drive.google.com/open?id=1gGOc0tv9Xhbs2seuxBQkrtW79sybYTXN];  
*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger]; [https://bestsitylviv.blogspot.com/]
+
*Посилання на власний блог у [https://kirovogradisthedreamcity.blogspot.com/b/post-preview?token=APq4FmBCKmueBjSY5K0sfDJvPUdHA5bJL7o12uoDyNfMQthClLialC_wxyBdHK56k99EQ-Q7Y2H_Wktc7D7_tfEx7B5bn0MASLQ3x23Tcuwco69K1Yk_8phoXrIzq_IV2P2bGNmwZSIu&postId=7431821998239656700&type=POST]
*Посилання на добірку відеоматеріалів;
+
*Посилання на добірку відеоматеріалів [ https://www.youtube.com/watch?v=bOa8UxR7008]
  
*Посилання на опитування або анкету у '''Google Форми''';  [https://goo.gl/forms/xSKBhNAJBpHynxaN2]
+
*Посилання на опитування або анкету у '''Google Форми''';  [https://forms.gle/BHkJkqBQcot8F4oo8]
  
*Посилання на спільний груповий постер.
+
*Посилання на спільноту у фейсбуці. [https://www.facebook.com/KropyvnytskyiCity/]
  
  

Поточна версія на 11:19, 6 листопада 2019

630 360 1538047167-6488таня.jpg Кропивка.jpg

На землях навколо сучасного Кропивницького у 17-му столітті існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки перебували на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття[1].

До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка[2] (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка[3], Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями[4].

Згодом, згідно з указом від 29 грудня 1751 р.[5] була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на «прежние места». Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы»[6]. Указ не вказував місце побудови фортеці. Очевидно, що вона мала бути збудована в межах новоствореної Нової Сербії.

На початку 1752 року генерал Іван Глєбов доручив геодезисту Омеляну Гур'єву обрати місце для майбутньої фортеці. Гур'єв та два його помічники зупинили свій вибір на місці за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[7]. Таке розташування визначило долю майбутнього міста, адже воно було вигідне тому, що місце було залюднене, зручне в з погляду транспортної розв'язки (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі).

Указ Єлизавети про переселення з території Нової Сербії зустрів серед українців опір. Про це свідчать чисельні архівні документи: звернення, донесення, рапорти, відомості, сенатські укази. У лютому 1752 року почався опис поселень Задніпровських місць. Одночасно розпочався процес добровільного виселення незаможних козаків[8]. Існували випадки примусового виселення. Достеменно не відомо про кількість козаків, які повернулись на «прежние места». Вірогідно, що таких серед козаків-переселенців зовсім не було, оскільки для повернення потрібно було перейти Дніпро, крім того, зазвичай переселенці шукають нові місця, а не повертаються на попередні. Достеменно відомо, що частина козаків пішла на південь, на землі запорізьких вольностей, та у бік Дністра, на територію Польщі, яка на той час починалась вже за сучасними Новоархангельськом та Первомайськом. Частина населення документально підтверджувала своє право на займані землі, законно залишилась на них. Частина законно залишилась через відсутність у сербів майстрів (ковалів, теслярів та ін.) та небажання сербів вести господарство, зокрема для забезпечення коней фуражом. Частина залишилась на території Нової Сербії незаконно під виглядом сербів, оскільки сербський генерал Хорват не зміг забезпечити переселення заявленої кількості сербів та цілком успішно обдурив російську владу[9]. В результаті цього фактична чисельність українців на території Нової Сербії була більша за кількість сербів, що й засвідчив перепис у 1764 році (етнічний склад Єлисаветинської провінції був наступним: українці — 65,37 %, молдавани — 15,4 %, росіяни — 12,66 %, серби −3,22 %, поляки — 1,56 %[10]).

Намагаючись загасити конфлікт, продовжити заселення Нової Сербії та одночасно не допустити переселення українців на підпольську, ханську Україну, в землі запорізьких вольностей, сенат протягом 1752—1753 років приймає цілий ряд указів (від заборони виїзджати за межі Російської імперії до дозволу козакам лишитися в Новій Сербії на обжитих місцях). Але реальним рішенням стало прийняття сенатом указу 18 серпня 1753 року, який дозволяв селитись південніше Нової Сербії, в тому числі біля місця, де мала бути зведена фортеця святої Єлизавети. Цей указ фактично поклав початок Слобідському козацькому полку[11] та дав поштовх утворенню міста. Полк був утворений за прикладом козацьких полків Слобідської України. Деякий час полк перебував у невизначеному стані. З одного боку козаки, які переселились з Нової Сербії отримали ініціативу організовувати полк та засновувати нові поселення, з іншого боку полк підпорядковувася коменданту єлисаветинської фортеці, який вважався заступником Івана Глєбова.[12]

Однак виявилось, що простий дозвіл селитися не сприяв переселенню з території Нової Сербії та поверненню з Польщі тих, хто встиг туди виїхати з Нової Сербії. Сенат надає пільги переселенцям. Іван Глєбов займається організацією першого ярмарку: отримує дозвіл Сенату на проведення ярмарку та допуск на нього іноземців, розсилає повідомлення про ярмарок запорожцям, туркам.[13] За дозволом селитись біля ще не побудованої фортеці до коменданта фортеці звертаються торгові люди та ремісники. На правому березі Інгулу нижче місця, на якому планували будувати фортецю, з'являється Грецька слобода (сучасна вулиця Пушкіна), в якій розташувалась нечисельна грецька община (близько 50 чоловік).[14] На лівому протилежному від фортеці березі Інгулу виникає Міщанська слобода (сучасна вулиця Преображенська), в якій селились українці та старообрядці. На лівому березі Інгулу на берегах річки Біянки з'явились Криничуваті хутори або Балка, де крім українців селились молдовани. Саме в мікрорайоні Балка до цього часу знаходиться найстаріший будинок міста, побудований в 1753 році[15]. Розкольники ж, яким дозволили повернутися на попередні місця, утворили на лівому березі Інгулу Безпопівську слободу (район заводу імені Таратути). 29 червня 1754 року через декілька тижнів після урочистого закладання фортеці у Міщанській слободі на території сучасного центрального ринку проходить перший петропавлівський ярмарок.[13] Ярмарок мав успіх, що посприяв заселенню міста.


Кропивницький на карті України Google карти

Снимоктаня.jpg

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
1754 заснування міста
29 грудня 1751 Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети.
1755 Міщанська слобода отримує атрибути міста (магдебурзьке право, магістрат та бургомістра) і назву.
1753 у місті завдяки грекам з'явились правильні вулиці за європейським зразком.
1764 фортеця стає центром Єлисаветинської провінції
1775 /TD> повітовим центром Єлисаветинської провінції
1775 поряд з назвою Єлисавет почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград.
19 грудня 1917 Міська дума визнала Центральну Раду УНР.
1924 місто перейменоване на Зінов'євськ.
1934 перейменоване на Кірово
1939 перейменування на Кіровоград
2015 перейменування на Кропивницький.

Ресурси:

  • Посилання на презентацію у Google Диск [1];
  • Посилання на власний фотоальбом у Google Диск [2];
  • Посилання на власний блог у [3]
  • Посилання на добірку відеоматеріалів [ https://www.youtube.com/watch?v=bOa8UxR7008]
  • Посилання на опитування або анкету у Google Форми; [4]
  • Посилання на спільноту у фейсбуці. [5]



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка