Гуцало 4.3. Спілкування з дорослими та однолітками у ранньому дитинстві

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Версія від 18:19, 24 травня 2016; Egutsalo (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Спілкування з дорослими у ранньому дитинстві

На третьому році життя істотно змінюється потреба дитини в спілкуванні. Власне, як відзначає Л.С. Виготський, криза 3 років протікає в атмосфері перебудови взаємин особистості дитини й інших людей – дитина починає мотивувати свої вчинки не змістом самої ситуації, а відносинами з іншими людьми (Л.С. Виготський). Феномен “Я сам” означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя. Тенденція жити загальним життям з дорослим проходить через все дитинство. Дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки (Д.Б. Ельконін).

Під час кризи перебудовується соціальна позиція дитини стосовно навколишніх людей, до авторитету матері і батька. Вона вчиться орієнтуватися в соціальних зв'язках, встановлювати диференційовані стосунки з оточуючими людьми. М.І. Лісіна виділяє в перші 7 років життя дитини 4 форми спілкування з іншими: ситуативно-особистісну, ситуативно-ділову, позаситуативно-пізнальну і позаситуативно-особистісну (М.І. Лісіна).

Ситуативно–особистісна форма (перше півріччя життя) існує у вигляді відомого «комплексу пожвавлення», що являє собою складну реакцію дитини на появу в її полі зору матері чи на звук її голосу. Ця реакція включає зорове зосередження, вокалізації, рухові й емоційні експресивні форми активності. Позитивні емоції, породжувані і підкріплювані в спілкуванні дорослого з дитиною, підвищують життєвий тонус дитини, активізують її функції. Це у свою чергу впливає на психологічний і фізичний розвиток дитини.

Ситуативно–ділова форма спілкування охоплює період життя від 6 місяців до 2 років. Цей вид спілкування розвивається в активній діловій взаємодії дитини з дорослими, співробітництві з ними. Таке співробітництво не зводиться до простої допомоги. Дітям потрібна співучасть дорослого, одночасна практична діяльність поруч з ним. Тут провідними стають ділові мотиви спілкування, які об’єднуються з пізнавальними та особистісними. Найважливішим результатом розвитку спілкування в цей період життя є розвиток мовлення.

Позаситуативно–пізнавальна форма спілкування розвивається від 3 до 5 років. Вона в першу чергу впливає на розвиток пізнавальних процесів дитини. У неї з'являється безліч питань про предмети і явища навколишньої дійсності, а мова стає основним засобом спілкування.

Позаситуативно–особистісна форма спілкування характерна для дітей і людських відносин. Відповідно до них змінюються вимоги дитини до дорослого, котрий виступає як партнер по взаємодії і від якого вимагають не тільки увагу, любов, але і розуміння, співпереживання, повагу.

2-3-річні діти спілкуються в основному з дорослим. Це спілкування дитини має форму звернень до дорослого у випадку виникнення будь-яких утруднень або з ігровою метою. У трирічних дітей ці звернення пов'язані ще з вимогою оцінки результатів їхньої діяльності. Процентний розподіл звернень дітей до дорослого: предметних звернень – 50%, ділових – 30% і емоційного плану – 20% Таким чином, ділові звернення, пов'язані з предметною діяльністю, складають цілих 80% усіх звернень дитини до дорослого. Утворення точних уявлень дитини про самому себе передбачає гармонійне поєднання її індивідуального досвіду і тих оцінок і знань про себе, які дитина накопичує за допомогою спілкування з іншими людьми. Якщо дана гармонія порушується, то уявлення дитини про саму себе починають поступово спотворюватися у бік завищення або заниження. Це відбувається в результаті недостатнього індивідуального досвіду дитини чи в силу несприятливих умов спілкування з іншими. Причиною формування завищеної самооцінки в дитини може стати її спілкування з дорослим, котрий постійно перебільшує її успіхи і досягнення. У випадку спілкування дитини з дорослим, який підкреслює лише недоліки і невміння, у дитини виникають систематичні відхилення у бік заниження своїх можливостей. Невпевненість дитини в собі, недовіра до інших, занижене відношення до самої себе є наслідком несприятливих відносин дитини з іншими людьми (О. Бодальов).

Спілкування дітей з однолітками в ранньому дитинстві

Поряд зі змінами, що відбуваються у відносинах дитини з дорослими, на 3-му році життя спостерігається виникнення постійного інтересу до інших дітей, потреба в спілкуванні з ними. У ранньому дитинстві і ранньому дошкільному віці продуктивно дитина спілкується в основному з дорослими. З 3–4 років частка і значення контактів дитини з іншими дітьми починає поступово зростати, і до кінця дошкільного віку ці контакти починають відігравати провідну роль в організації поведінки дитини.

Велику частину часу 2-3-річні діти грають самостійно, тобто вони зайняті індивідуальною предметною діяльністю: будують, ліплять, малюють, возять, катають, перекладають, складають. При цьому вони можуть коментувати свої дії вголос, давати собі вказівки, тобто користатися езоповою мовою. Одночасно діти спостерігають за тим, що відбувається в групі, і особливий інтерес виявляють до взаємин між вихователем і іншою дитиною. Звернення дитини до однолітків носять дуже рідкий і короткочасний характер. Діти активно пручаються втручанню інших дітей у їхню гру.

Контакти між ними, як правило, конфліктні, і в основному через іграшки. Діти практично не звертаються один до одного за співпереживанням, але в той же час вже в цьому віці в характері і поведінці дитини можна помітити елементи співробітництва. Так, діти можуть спостерігати за предметною діяльністю іншої дитини і намагатися “допомагати” – пропонують придатну іграшку, деталь. Якщо це істотно не порушує гру дитини, то така “спільна” дія проходить без конфліктів. Таким чином, кількість ситуацій індивідуальної діяльності дитини перевищує кількість ситуацій її спілкування з будь-ким приблизно в два рази.

Поступово розвиваючись, спілкування з однолітками перетворюється в соціальну взаємодію, створюються маленькі дитячі співтовариства із власними законами і правилами життя. У процесі формування в дитини уявлень про свої можливості досвід спілкування з однолітками є для дитини в першу чергу контекстом для порівняння її з “подібними собі істотами” і є основою для придбання дитиною основних навичок колективного життя. Крім того, спілкування дитини з однолітками є одночасно і засобом взаємного обміну оцінними думками, завдяки яким дитина одержує можливість бачити себе очима своїх однолітків. Оцінні впливи однолітків сприймаються інакше, ніж думки дорослих: чим молодший дошкільник, тим менш значимими є для нього оцінки однолітків.

далі п.4.4. Розвиток особистості дитини раннього віку. Криза трьох років Стрілка вправо.jpeg

або

 Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"