Гуцало ВП 6.2. Учбова діяльність як провідний вид діяльності молодшого школяра

На думку Д.Б. Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік – це період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Молодші школярі не просто займаються навчанням довгий час, в учбовій діяльності розвиваються всі психічні функції дитини, виникають особистісні новоутворення та довільність поведінки; формуються навички й уміння, розвиваються форми теоретичного мислення, закладаються передумови самостійної орієнтації у навчанні, повсякденному житті.

Отже, провідним видом діяльності у молодшому шкільному віці є учбова діяльність. Вона з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Сформованість основних компонентів навчальної діяльності впливає на успішність учнів. У перші дні навчання в першокласників домінує інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі (сидіння за партою, носіння портфеля і тощо). Спочатку внутрішня позиція школяра стає провідною мотивацією навчання, але утримується недовго. Якщо заняття в школі нудні – інтерес зникає, тоді замість внутрішніх мотивів з'являються зовнішні. Л.І. Божович зазначала, що особливу цінність для учнів початкових класів мають широкі соціальні мотиви учіння.

Вони розвиваються від загального, недиференційованого розуміння соціальної значущості учіння, з яким дитина приходить до 1-го класу, до більш глибокого розуміння причин необхідності вчитися, усвідомлення сенсу учіння “для себе”. Щодо динаміки пізнавальної мотивації в молодших школярів, то спочатку в них розвивається інтерес до процесу і змісту навчальної діяльності, потім – до способів здобування знань. Дитина вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань (А.К. Маркова, В.М. Матюхіна).

Навчальна діяльність є умовою “соціалізації індивідуального інтелекту”, що склалася в культурі. Л.С. Виготський стверджував, що “навчання свою провідну роль у розумовому розвитку здійснює, перш за все, через зміст засвоюваних знань”. Своєрідність учбової діяльності полягає в тому, що її змістом є теоретичні наукові поняття, а її основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. Конкретизуючи це положення, В.В. Давидов зазначав, що “розвивальний характер навчальної діяльності як провідної діяльності в молодшому шкільному віці пов'язаний з тим, що її змістом є теоретичні знання”. Накопичені людством наукові знання і культура засвоюються дитиною через осягнення навчальної діяльності.

Знання і навчальні дії засвоюються не тільки для теперішнього часу, але і для майбутнього. Знання, які одержують діти в школі, мають науковий характер. Р.В. Павелків стверджує, що якщо раніше початкове навчання було підготовчою сходинкою до систематичного засвоєння основ наук, то тепер воно перетворюється в вихідну ланку такого засвоєння, яке починається з першого класу.

Учбова діяльність молодших школярів не існує в готовій формі. Вона формується у процесі оволодіння школярами вміння вчитися. У структурі учбової діяльності прийнято виділяти такі компоненти, як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), учбові ситуації(задачі)і учбові дії та операції.

Учбові ситуації є специфічними. По-перше, тут школярі мають засвоїти загальні способи виділення властивостей понять та розв'язання певного рівня конкретно-практичних завдань. По-друге, відтворення зразків таких способів є основною метою навчальної роботи. Вчитель ставить молодших школярів у такі умови, коли вони мають шукати загальний спосіб розв'язання всіх конкретно-практичних задач певного типу.

Молодші школярі готові до сприйняття цілей, вчаться відрізняти навчальні задачу від конкретно-практичної, визначати важливість та послідовність цілей (намічають систему проміжних завдань на шляху до мети, яку поставив учитель). Рання поява навчальної мети обумовлює мотивацію учіння і є сприятливою ознакою того, що учень за рівнем особистісної зрілості готовий до самостійного навчання та самостійного планування свого просування в навчанні.

Робота учнів в учбових ситуаціях складається з дій різного типу, особливе місце серед яких займають учбові дії. Саме з допомогою останніх учні відтворюють і засвоюють зразки загальних способів розв'язання задач і загальні прийоми визначення умов їхнього використання. Виконуються ці дії як у предметному, так і в розумовому плані.

Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних учбових дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу відбуватиметься формально, шляхом механічного запам'ятовування. Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються у 2-3 класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умови задачі тощо (М. Заброцький).

Першими елементами учбової діяльності, якими опановує молодший школяр є виконавські, технічні дії. Молодший школяр не спроможний оволодіти одразу всіма елементами учбової діяльності. Спочатку за ним закріплюються лише функції виконання. Водночас елементи мети, способу, контролю та оцінки залишаються за вчителем. Надалі, у міру розширення учбових можливостей школяра і зміни мотивації навчання, він намагається оволодіти повним спектром структури учбової діяльності, опановує дії контролю.

Уже наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв'язанні тих чи інших конкретно-практичних завдань.

Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в II–III класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умови задачі тощо.

Дослідниками виділяються наступні навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка д сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібному темпі, уміння застосовувати правила навчальної роботи, уміння створювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелектуальні дії; інформаційні та комунікативні уміння (В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Співак та ін.).

Операційні складові учіння. Оволодіння знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні виступають мисленнєві, мовленнєві дії, потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки тощо. Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Її використання є засобом донесення до учнів необхідних для формування уявлень і понять про пізнавані об'єкти чуттєвих даних, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища навколишньої дійсності.

Ефективність навчальної діяльності перевіряється завдяки контролю. Існує дві його форми: 1) контроль на основі аналізу готових результатів дій; 2) контроль на основі очікуваних результатів дій, які виконуються лише в розумовому плані.

Оцінка фіксує ступінь відповідності результатів засвоєння вимогам навчальної ситуації.

Складовими учбової діяльності молодших школярів є: змістова, цільова, мотиваційна, операційна, емоційно-вольова, комунікативна, результативна, контрольно-оцінна (О.В. Скрипченко). До змісту навчання ставлять такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Зміст навчального матеріалу має бути оптимальним. Цілі учбової діяльності визначаються програмним змістом навчання.

Мотиваційні складові учіння передбачає розвиток пізнавальних інтересів, зацікавленості не тільки процесом, а й самим змістом навчання; формування почуття обов'язку, відповідальності перед дорослими за виконання завдань. Мотивація учіння молодших школярів має позитивні та негативні аспекти. Позитивні якості: зацікавлене ставлення до школи, широкі інтереси, допитливість як вияв розумової активності. До негативних характеристик мотивації учіння належать нестійкість, слабка усвідомленість інтересів, орієнтація лише на результат.

Структура учбово-пізнавальних мотивів представлена двома підгрупами: 1) мотиви, пов'язані зі змістом навчання (прагнення до пізнання нових фактів, суті явищ); 2) мотиви, пов'язані з процесом навчання (процес здійснення дії). Головне місце займає значимість самого процесу навчання, коли підсилюється інтерес до здобуття знань, зароджуються мотиви самоосвіти.

У процесі навчання інтереси дитини змагаються й диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль. Іноді на перший план виступає прагнення учня за допомогою навчання здобути особисту перевагу в класі. Передбачення успіху, прагнення уникнути невдач в учінні й пов'язаного з цим приниження перед іншими дітьми є для деяких учнів сильним мотивом їх учбової діяльності. Деякі учні вчаться для того, щоб порадувати батьків, близьких людей.

Бувають і такі учні, що вчаться з примусу. “Якщо мама побачить погану оцінку, то вона не пускає мене гуляти на вулицю” – говорить Гриша НІ. (2 клас). Інших учнів спонукає до виконання навчальних завдань сумління. “Коли я не вивчу урок, мені дуже неприємно”. – говорить Анатолій Ж.(3 клас). Деякі молодші школярі як спонукання до навчання називають передбачувані практичні цілі. “Я вчусь, бо хочу бути льотчиком”, – говорить Віктор С. (2 клас). Дехто відзначає суспільне значення навчання. “Я вчусь, щоб принести людям користь”, – говорить Наталя В. (3 клас)(О.В. Скрипченко).

У деяких першокласників мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій.

Друга група мотивів учіння молодших школярів – це так звані внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів [5, с. 123].

Пізнавальні мотиви, пов'язані зі змістом і процесом навчання формуються поступово та вимагають спеціальних дій для свого формування. Рушійною силою учбової діяльності молодшого школяра є допитливість: учень шукає відповіді на різноманітні питання, пояснює все, що вдається спостерігати або теоретично виявляти. Якщо школяр заучує відповіді з книг, його активна мотивація поступово зникає.

Мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів. Оцінка виступає як основний мотив навчання більш ніж у половини молодших школярів (Л.І. Божович). Дитина відчуваючи залежність свого статус в класі від оцінки, починає перетворювати її у фетиш – знак, що визначає її місце в житті класу (B.C. Мухіна).

Емоційно-вольові складові учіння. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і педагогів. У молодших школярів стрес виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений вчителем термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний із витратою енергії, але не кожний негативно впливає на навчання учнів.

Відносно невеликий стрес може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стимулює їх до швидшого закінчення навчального завдання, до появи внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки педагога.

Комунікативні компоненти учіння. Для молодших школярів, особливо учнів 1–2 класів, характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів має враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам'ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування із класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.

Результативні складові учіння. Результатами учіння школярів є їхні знання, уміння, навички, психічний розвиток і вихованість. До результатів учіння відносять психічний, зокрема інтелектуальний та моральний, розвиток учнів (сприймання, пам'ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів).

Контрольно-оцінні складові учіння. Здатність молодших школярів до самоконтролю обумовлена розвитком у них метакогнитивних процесів, тобто складних інтелектуальних процесів, які дозволяють їм здійснювати поточний контроль за своїм мисленням, пам'яттю, знаннями, цілями і діями. Повноцінна робота дитини в учбових ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій – дій контролю.

Учень вчиться співвідносити свої учбові дії з заданими зразками, пов'язувати одержані результати з рівнем та повнотою виконаних учбових дій. Спочатку основна роль в організації контролю належить вчителю, і лише поступово на цій основі формується самоконтроль. Контроль тісно пов'язаний з оцінкою дорослого, в якій фіксується відповідність (невідповідність) результатів засвоєння вимогам учбової ситуації. У міру формування в учнів самоконтролю функції оцінки також мають переходити до них. [5, с. 122-126].

Молодші школярі засвоюють навчальний матеріал, не змінюючи його структури. Первинною формою учбової діяльності молодших школярів є здійснення її всім класом або його групами. У цьому процесі поступово формується індивідуальна учбова діяльність, показником якої є наявність у суб'єкта вміння ініціативно й самостійно розрізняти у засвоюваному предметі відоме і невідоме, практичне і теоретичне знання, ставити змістовні запитання вчителям і ровесникам, вміти брати участь у дискусіях, бути їх ініціатором та організатором. Учбова діяльність у 3-4 класах ще не є по-справжньому індивідуальною.

 Гуцало ВП 6.3. Розвиток пізнавальних психічних процесів та емоційно-вольової сфери молодших школярів 

або

 Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"