Субкультура емо (Шикерова Діана)

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Емо (скорочення від «емоційний») — стиль музики, що виник в середині 80-х років із Хардкор-панку. Під час існування дуже змінився і урізноманітнився, розділившись, в свою чергу, на піджанри. Характерними ознаками емо-стилю є надривний вокал від крику до плачу і стогону.

В залежності від напрямку, музика може бути мелодійною і повільною з вклиненням жорстких гітарних рифів або жорсткою і динамічною, аж до «стіни шуму». Майже всі пісні носять глибокий лірично-романтичний характер. Також цей термін використовується для опису слухачів цієї музики. Термін з'явився у середині 1980-х рр.


Головна риса емо — це вираження та нестримання своїх емоцій, найважливіше — бути собою і не заганяти себе у якісь певні рамки. У емо свої погляди на життя, яке складається з двох основних кольорів: чорного (символізує несправедливість, жорстокість світу) та яскравих кольорів (щасливі емоції, кохання, приємне переживання). Часто це відображається у зовнішньому вигляді послідовників цієї субкультури, але справжні емо ніколи не ставлять зовнішній вигляд вище, ніж саму суть, ідеологію, переконання цього напрямку. Тих, кого цікавлять лише стиль та мода, називають «позерами» (від англ. poseur — вдавати), їх легко визначити при звичайній бесіді.

Загалом, прихильники цього стилю виглядають так: депресивні хлопці і дівчата з довгим волоссям, яке часто закриває очі, підмальовані чорним олівцем; носять одяг чорного, пурпурового та рожевого кольорів. Невід'ємною частиною образу є штани із заниженою талією та широким шкіряним паском із залізними шпорами. Зазвичай прихильники емо носять обвішану різноманітними значками сумку через плече. Хоча зовнішній вигляд кожного індивідуальний, обраний ним самим. Зовнішність для справжніх емо не так важлива, як переконання та душа. ,koi.jpg