Стандартизація та універсалізація інтерфейсу користувача прикладних програмних засобів

Підтримка “світу користувача” означає створення такої обстановки для користувача, яка йому дозволить здійснювати інформаційну та керуючу діяльність з використанням образів (об’єктів), що адекватно його представленню про систему.

Сьогодні застосовуються два основні типи інтерфейсу з користувачем:

1. на основі методу “see and point” (“дивися і вибирай”);

2. на основі мови команд “think and type” (“згадуй і набирай”).

Інтерфейс типу меню звільняє користувача від необхідності вивчати мову - на кожному кроці діалогу команди подаються у вигляді пунктів меню, з яких потрібно вибрати потрібне. Недоліком є необхідність проводити велику кількість кроків для проведення тієї чи іншої дії.

При використанні інтерфейсу другого типу користувачу потрібно пам’ятати всі команди та їх синтаксис (кількість і порядок атрибутів). Мова керування зручна та гнучка при достатній кількості команд і відповідній підготовці користувача, який повинен знати призначення і синтаксис команд.

Загальноприйняті вимоги до інтерфейсу користувача.

• технологічність використання означає підтримку такого стилю діалогу, який би дозволяв працювати попередньо не ознайомленому з продуктом користувачу, і передбачає представлення в звичайному вигляді, а також широкі підказки про можливі дії користувача і реалізацію принципу “foolproof”, тобто адекватну реакцію інформаційного продукту на довільні дії користувача. Іншими словами, інтерфейс повинен бути “дружнім” по відношенню до користувача. Наприклад, реалізується принцип “Що бачите, те і маєте” (“What You See Is What You Get”).

• технологічність проектування визначається наявністю інструментальних засобів (інтерактивних або пакетних), які дозволяють проектувати інтерфейс користувача, незалежно від програмної реалізації даного інформаційного продукту. Програми, що забезпечують інтерфейс, повинні відділятися від його опису, що дозволяє використовувати ці ж програмні засоби для проектування.

• персональність визначає можливість використання інтерфейсу користувача по “індивідуальному” проекту, використовуючи при цьому загальні методи проектування. Вона тісно пов’язано з вимогою наступною вимогою.

• адаптивність забезпечується з однієї сторони засобами програмного продукту (наприклад, запам’ятовування найчастіше виконуваних запитів), а з іншої сторони, засобами модифікації “світу користувача”. Це означає зміну зовнішніх специфікацій інтерфейсу під час експлуатації.

• вбудованість обумовлюється необхідністю збереження інструментальної системи і означає наявність механізму, що забезпечує зв’язок користувача з планувальником для різних систем. Для цього розробляються протоколи, які забезпечують цей зв’язок.

• прозорість інтерфейсу розглядається відносно операційної системи -користувач не повинен бачити повідомлення операційної системи і мати доступ на мові директив операційної системи. Іншими словами, інтерфейс користувача повинен підтримувати об’єктно-орієнтовану модель “світу користувача”;

• наочність диктується бажанням створити користувачу той рівень комфорту, який відповідає його роботі за столом - для цього на екрані повинна відображатися траєкторія попередніх дій, поточний стан “світу користувача” і можливі варіанти дій.