Лабораторна робота №12,13 (Відео) Демідов Валерій

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Full HD

Definitions of TV standarts till Full HD.jpg
Маркетингова назва, яка була вперше використана компанією Sony в 2007 для ряду продуктів. Використовується в трансляціях телебачення високою роздільною здатністю(HDTV) і в фільмах, записаних на диски Blu-Ray і HD-DVD.

HDTV (High Definition TeleVision) — це телебачення, яке включає в себе підтримку зображення з роздільною здатністю 1920×1080. 1920×1080 буває 1080p — з прогресивним форматом і 1080i — черезрядковий формат кадру, коли один кадр складається із двох підкадрів.

Існує анаморфний формат Full HD з неквадратним пікселем і розмірами 1440×1080 пікселів(пропорція сторін пікселя 1,33, ось тому результуюче відношення сторі залишається 16:9).

Практично у всіх традиційних форматах ефірного телебачення відношення сторін картинки складає 4:3, а в стандарті Full HD (високої якості) відношення сторін картинки складає 16:9.

На HDTV-телевізорі(LCD, плазмовому або деяких моделях ЕЛТ телевізорів) можливе відображення з традиційним відношенням(4:3). Використавується в трансляціях телебачення з високою роздільною здатністю HDTV) і в фільмах, записаних на диски Blu-Ray и HD-DVD.

У разі підключення через аналогові інтерфейси (S-Video, RCA, DSub або подібні) якість зображення буде обмежена інтерфейсом, через який сигнал передається. У такому разі купувати телевізор або монітор із роздільною здатністю 1920×1080 не має сенсу.

Виробники телевізорів запровадили також позначку «HD READY», яка означає, що пристрій може приймати сигнал із роздільною здатністю 1080 ліній, хоча відтворює його з меншою роздільною здатністю (частіше за все — 720p). Якщо підключати ПК, ноутбук чи інший пристрій до монітора за допомогою старих кабелів VGA, RCA тощо, різниця з «повноцінним» HD майже непомітна.

Існує анаморфний варіант Full HD з неквадратними пікселями та роздільною здатністю 1440×1080, оскільки майже в усіх форматах ефірного телебачення співвідношення сторін зображення становить 4:3, а у Full HD — 16:9.

Передача на далекі відстані

Надсилання відео ТВЧ на далекі відстані (від мовної станції до приймача кінцевого користувача) здійснюється, як правило, в стислому цифровому вигляді. Стиснення відео на порядок знижує вимоги до ширини каналу передачі (з 1,485 Гбіт/с до 15÷25 Мбіт/с), при цьому якість зображення залишається прийнятною. Для кодування відеосигналу в ТВЧ найбільш часто використовуються формати MPEG-2 і MPEG-4/AVC. Для передачі сигналу ТВЧ в основному використовують технології цифрового телемовлення (DVB), у тому числі:

  • цифрове супутникове телебачення
  • цифрове кабельне телебачення (DVB-C, DVB-C2);
  • цифрове ефірне (наземне) телебачення (DVB-T, DVB-T2).

Оскільки мовлення ТВЧ в наш час[Коли?] здійснюється в цифровому вигляді, то для передачі контенту годиться практично будь-який цифровий канал з достатнім рівнем якості (QoS), то є достатньої ширини (15÷25 Мбіт/с для MPEG-2 або 8-12 Мбіт/с для MPEG-4 — в залежності від ступеня стиснення) і гарантує певний прийнятний рівень затримки сигналу (1÷10 с, в залежності від розміру буфера приймального пристрою і вимог до затримки сигналу).

Передача на короткі відстані

Передача сигналу ТВЧ на короткі відстані (від приймача користувача до дисплея) здійснюється в стислому вигляді через цифрові інтерфейси (кабелі) HDMI і DVI-D. Використання цифрових інтерфейсів дозволяє повністю позбавитися від цифро-аналогових перетворень на всьому шляху проходження сигналу. Однак допускається підключення і по компонентним аналоговим інтерфейсів (RGBHV і YPbPr).

Носії

Для розповсюдження матеріалів високої чіткості на носіях були створені два нових формату - HD DVD і Blu-Ray. Їх місткість (до 100 Гбайт) дозволяє зберігати фільми у форматі ТВЧ. Наприкінці лютого 2008 «Toshiba» припинила підтримку і розвиток технології HD DVD, що означає перемогу Blu-Ray.

Захист вмісту

Захист зображення і звуку від копіювання та зміни здійснюється за допомогою технологій AACS і HDCP.

DVD

Dvdlog.jpg
DVD — носій інформації у вигляді диска, зовні схожий з компакт-диском, однак має можливість зберігати більше інформації за рахунок використання лазера з меншою довжиною хвилі, ніж для звичайних компакт-дисків. Був розроблений у 1995 році компаніями Philips, Sony, Toshiba, та Panasonic.

Ухвалення

Люди прийняли формат DVD для того щоб замінити вже всім набриднувшу відеокасету. Вони пыдтримали DVD, тому що це забезпечує найвищу якість рухомих зображень і звуку, забезпечує чудову тривалість життя даних, а також, може бути інтерактивним. Інтерактивність на лазерні диски збільшила бажання споживачів, особливо колекціонерів. Коли ціни на LaserDisc впали приблизно зі $100 за диск до $20 за диск в роздріб, ця розкішна послуга стала доступною для масового споживання. Одночасно, кіностудії вирішили змінити свій домашній реліз моделі розважальний від оренди моделі для покупки моделі, і велика кількість DVD-дисків було продано.

Для формату DVD-якості було в той час дві якості, які не були доступні в будь-якому іншому інтерактивному середовищі: досить ємності та швидкості, щоб забезпечити високу якість. Він також дав компаніям недорогий спосіб забезпечити бізнес і можливість зберігати відео у вже відносно великих обсягах.

Технічні характеристики

Специфікації DVD, створені і оновлювані в DVD Forum , публікуються у вигляді так званих DVD Book (наприклад DVD-ROM Book , DVD-Audio Book, DVD-Video Book , DVD-R Book , DVD-RW Book , DVD-RAM Book , DVD-AR Book, DVD-VR Book і т.д.). Формат DVD по структуре данных бывают четырёх типов:

  • DVD-відео — містять фільми (відео та звук);
  • DVD-Audio — містять аудіофайли високої якості (набагато вищу, ніж на Audio-Cd);
  • DVD-Data — містять будь які дані;
  • змішаний вміст.

На відмінну від компакт-дисків, в яких структура аудіодиска категорисно відрізняється від диску з даними, в DVD завжди використовується файлова система UDF (для данних может бути використана ISO 9660). DVD-відео, для яких існує потреба «в можливості програвання на бітових програвачах», використовують ту ж файлову систему UDF, але з рядом обмежень(документ ECMA-167) — наприклад не допускається фрагментація файлів. Таким чином, будь який із типів носіїв DVD може нести будь яку із чотирьох структур даних.

Video DVD

Для відтворення DVD з відео необхідний DVD-оптичний привід і декодер MPEG-2 (тобто будь який побутовий DVD-програвач з апаратним декодером, або комп'ютерний DVD-привід і програмний програвач з встановленим декодером). Фільми на DVD зжаті з використанням адгоритму MPEG-2 для відео і різноманітних (часто багатоканальних) форматів для звука. Бітрейд зжатого відео часто варіюється від 2000 до 9800 Кбіт/с, часто буває незмінним (VBR). Розмір відео кадру для стандарту PAL рівен 720×576 точок, а для стандарту NTSC — 720×480 точок.

DivX

Dvxlog.jpg
DivX — відеокодек стандарту MPEG-4 Part 2. Технологія відеозапису та пакет програм на її основі, що дозволяють створювати і переглядати медіа файли з високим ступенем стиснення.

DivX 8 включає ряд удосконалень, розрахованих на роботу з відео високої чіткості у форматі H.264 і контейнерів h3MKV.


Склад пакету

  • DivX Plus Player
  • Безкоштовна версія програвача для відтворення файлів у форматах DivX, AVI, MKV, MP4, MOV з функцією DivX To Go (швидке перенесення відео з комп'ютера на різні пристрої, що підтримують DivX (DVD-плеєри, телевізори, ігрові консолі тощо)).

  • DivX Plus Codec Pack
  • Безкоштовний набір кодеків для відтворення DivX і MKV файлів в будь-якому програвачі.

  • DivX Plus Web Player
  • Програма для програвання потокових DivX, AVI і MKV файлів, інтегрується в популярні браузери.

  • DivX Plus Converter
  • Конвертер відео (15-ти денна пробна версія).