Ділові папери Голинський

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Мова Ділових Паперів


Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок, тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах ХІV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т.ін.). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному і політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.

  • Наявність реквізитів, які мають певну черговість.
  • Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні.
  • Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.
  • Лексика здебільшого нейтральна.
  • Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
  • Найхарактерніші речення – прості поширені.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту.


Документ, як основний вид офіційно-ділового стилю


Документ можна вважати однією з основних одиниць ділового стилю. Адже він використовується в різних галузях людської діяльності. Поняття „документ” є багатозначним та залежить від того для чого і в якій галузі він використовується. В латинській мові слово dokumentum означає взірець, доказ, свідчення. Сьогодні можемо знайти такі трактування документу:

  • письмовий акт, що здатен служити доказом юридичних відносин чи юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки.
  • офіційне посвідчення особи (трудова книга, посвідчення, паспорт тощо)
  • матеріальний об’єкт, у якому міститься певна інформація.
  • достовірне історичне письмове джерело.

Документ є результатом відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Тобто, документ є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Звичайно, документи також використовуються як джерела та носії інформації. В багатьох галузях людської діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Наприклад, планування відбувається за допомогою різних планів; облік є нічим іншим як складанням та роботою над певного роду документацією, контроль – збирання відомостей, їх письмове оформлення та видання вказівок.


Класифікація документів


Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виділяють різні види документів за ознаками класифікації і групами:

  • За найменуванням / Заява, лист, довідка, інструкція, телеграма, протокол та інш.
  • За походженням / Службові(створені організаціями, службовими особами, які їх представляють) та особисті(створені окремими особами поза сферою їх службової діяльності).
  • За місцем виникнення / внутрішні(мають чинність лише всередині певної організації) та зовнішні( що є результатом спілкування установи з іншими організаціями).
  • За призначенням / щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні, організаційні, розпорядчі, господарсько-договірні.
  • За напрямом / вхідні та вихідні.
  • За формою / стандартні та індивідуальні.
  • За терміном виконання / Звичайні безстрокові,термінові, дуже термінові.
  • За ступенем гласності / для загального користування, службового використання, таємні, цілком таємні.
  • За стадіями створення / Оригінал – основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Має підпис та при потребі печатку та штамп. Копія – точне відтворення оригіналу з поміткою „копія”.
  • За складністю / прості та складні.
  • За терміном зберігання / тимчасового(до 10 років), тривалого(понад 10 років), постійного зберігання.
  • За технікою відтворення / рукописні, відтворенні механічним способом.
  • За носієм інформації / на папері, диску, фотоплівці, дискеті, магнітній стрічці.

Реквізит – елемент документа


Кожний документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняють постійні та змінні реквізити документа. Постійні реквізити друкуються під час виготовлення бланка; змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності називається формуляром. Кожен вид документа повинен мати свій формуляр-зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів. Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Кожна установа, підприємство чи організація повинні мати два види бланків: для листів та для інших документів. Бланки виготовляються двох форматів – А4(210х297мм) та А5(148х210мм). Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називається штампом. Державні стандарти передбачають кутове і поздовжнє розміщення штампа.


Покликання до тексту та правила їх оформлення


Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або коментаря, ставиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї або зірочка), який повторюється на початку самого покликання. Знак „зірочка” використовується в тому випадку, коли покликань у роботі небагато і розміщуються вони переважно по одній на сторінці. Якщо використовуються арабські цифри як знак покликання, то його нумерація може бути сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу). Знаки покликань повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри й зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після покликання відступ обов’язковий. Розділові знаки ставляться після знака покликання.

Правила оформлення тексту покликання
  • Основний текст відділяється від тексту покликання горизонтальною рискою в 15 знаків.
  • Відокремлювальна риска відділяється від основного тексту півтора або двома інтервалами залежно від того, з яким інтервалом написано сам текст.
  • Текст покликання відділяється двома інтервалами від відокремлювальної риски.
  • Текст покликання пишеться через один інтервал з абзацу.
  • Якщо на сторінці декілька покликань, то кожне відділяють двома інтервалами.
  • Усі покликання друкуються на тій сторінці, до якої вони стосуються. Не бажано розривати покликання та переносити їх на іншу сторінку.

Написання цифр


  • Багатозначні числа розбиваються на класи по три цифри справа наліво і відокремлюються одна від одної проміжком в один знак. Чотиризначні числа не поділяються на класи.

Наприклад: 10 654; 2001.

  • Як арабські, так і римські цифри відокремлюються від слів проміжком. Винятком є букви, що входять до складу словесно-цифрових позначень, які пишуться разом або через дефіс.

Наприклад: будинок 10б; до справи 78б.

  • Порядкові числівники мають відмінкові закінчення, які пишуться через дефіс.

Наприклад: 1-ий курс; 5-те видання.

  • Якщо записаний цілий ряд порядкових числівників, то відмінкове закінчення ставлять тільки після останньої цифри.

Наприклад: 1, 2, 3-ій томи.

  • Порядкові числівники, що позначаються римськими цифрами, пишуться без відмінкових закінчень.

Наприклад: І гатунок, V курс.

  • Числа до десяти рекомендується в текстах писати словами, а після десяти –

цифрами: сім машин, 177 школярів.