Джерело : Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення: реальність і міфи

Матеріал з Вікі ЦДПУ
(Перенаправлено з Думка учених 1)
Перейти до: навігація, пошук

Але ж вони справді бувають “важкими”!

Є моменти, які наочно демонструють так звану “важкість”. Ще в 1970-ті рр. ученими зазначалося, що порівняно з першокласниками немотивовані вчинки в п'ятих класах зростають у 40–45 разів (А.П. Краковський), а також – навмисні порушення навчальної дисципліни, асоціальні вияви. Життєва енергія, яка сублімується, часто негайно шукає вихід в несподіваних, не завжди сприйнятливих формах. Якщо, наприклад, вихованець порушує дисципліну, грубо реагує на зауваження дорослих, то оточення схильне розцінювати таку поведінку як асоціальну. Але її можна охарактеризувати як героїчну! Хіба не героїзм – грубо заявити про свої домагання? Зрештою, на такі асоціальні вчинки, а отже, на “антигероїзм”, здатний не кожний підліток, що свідчить про наявність у нього прогресуючих позитивних перетворень. Зрозуміло, асоціальний героїзм вимагає осуду, бо є мірилом невихованості. Але підліток все одно прагне героїчного, часто знову-таки в несприйнятливих формах, оскільки не має належних зразків для його виявлення: “Я дію так не тому, що хочу, а тому, що не знаю, як це краще зробити, але хочу це зробити”. Згадаймо хоча б події Великої Вітчизняної війни. Які діти зробили крок у безсмертя? їх навіть неможливо всіх відразу згадати: наскільки звитяжна наша Батьківщина. Хто був удостоєний звання Героя Радянського Союзу?

Їх четверо – і всі підлітки: Володимир Дубинін, Леонід Голіков, Зінаїда Портнова, Марат Казей. Підлітковий період – це неосяжна нива для патріотичного виховання. /.../

Виходить, що страхітливі уявлення про підлітків базуються більше на повсякденних стереотипах?

Не потрібно перетворювати підлітковий період на фільм жахів.

Його несприятливі вияви є результатом суб'єктивного некомпетентного впливу дорослих, передусім найближчого оточення: це, дійсно, справжній жах як різновид соціального зла. Зрозуміти асоціальність підлітків неможливо без зв'язку з асоціальністю дорослих, їх однобічністю й категоричністю (“Я краще знаю, як вчинити»), з бажанням “владу застосувати”, невмінням і несхильністю прислухатися до їх позиції – усе це заперечує саму можливість співпраці з ними. Проблема полягає в тому, що різні домагання підлітків розглядаються дорослими як власна загроза, у зв'язку з чим через нервово-психічну напруженість збільшується прагнення “зберегти обличчя”, а для того, щоб цю напруженість зняти, використовуються негативні впливи, наприклад погрози, навіювання страху. При цьому негативний емоційний стан педагога знижується або зводиться до мінімуму як показник самозаспокоєння, а конфліктна ситуація, навпаки, стабілізується з тенденцією до зростання. /.../

Підлітковий вік гармонійно продовжує молодший шкільний вік, тому знання про молодших школярів дозволяють зрозуміти становлення підлітків, для яких інерційні уявлення про слухняну дитину на зразок автомата (сказав – виконав),

як це потенційно могло бути в попередньому віці, виявляються чужими. І дорослі, які були дітьми, чомусь іноді не можуть збагнути, що потрібно вчитися ще й на чужих, а не тільки на власних помилках. І зараз, можливо, навіть почуваючи хибність власної позиції, продовжують діяти аналогічно. Однак здебільшого наступають на ті ж самі граблі, оскільки в дитинстві не мали інших зразків для наслідування.

Крім суб'єктивного тлумачення труднощів підлітків, існують якісь об'єктивні труднощі?

Уже зазначалося, що особливий зміст в уявленнях про дітей-підлітків мають поняття “перехідний” та “важкий”. Зразу постає проблема: якщо перехід, то куди? звідки? Не менше запитань виникає з приводу терміну “перехідний”, оскільки він приховує в собі наріжний камінь психологічної готовності до роботи з підлітками. “Перехід” – це ознака руху. Очевидно, що існують певні фази в розвитку, між якими є переходи. Ще древні мислителі, зокрема Гіпократ (460 – 370 рр. до н.е), наголошували, що в житті людини є періоди, протягом яких відбуваються справжні фізіологічні кризи, здатні викликати фізичні та психічні злами. Переконані, що повне оновлення речовини тіла здійснюється кожні 7 років, вони надавали цій цифрі та кратним їй числам магічного значення, позначаючи відповідні роки розвитку як “критичні”, або “клімактеричні” (період життя): тобто роки з характерними небезпечними змінами у фізіології та психології людини. Відповідно створювався числовий ряд: 7,14, 21...

Пріоритетність у вивченні проблеми перехідних періодів у СРСР належить педології, яка, таким чином, визнавала циклічність як ознаку розвитку: стабільна фаза – перехідна фаза – стабільна фаза – ... Поступово в педології сформувалася біогенетична концепція розвитку особистості (П.П. Блонський), яка досліджувала розвиток з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Тоді, у 1920-1930- ті рр. ніхто, крім педологів, не претендував на комплексне вивчення дитинства, окремих його епох, стадій, фаз. Перехідні періоди ототожнювалися з кризовими як такі, що означають вихід людини на вищу ступінь розвитку, супроводжуються певними труднощами (кризовими явищами)

і періодично повторюються. Унікальність підліткового періоду полягає у визначенні на основі здобутків “допідліткового” розвитку наступних вікових особистісних орієнтирів. Не підлітковий період є кризовим, а передусім перехід від молодшого шкільного віку, який характеризується зростанням негативного симптомокомплексу як зовнішнім виявом позитивних особистісних зрушень.

Але саме він найбільше привертає увагу, бо протест підлітків проти авторитарності дорослих, як зазначалося, суперечив традиційним уявленням про їх керованість. Зниження інтересу до навчання, працездатності, розрив дружніх зв'язків, зневага до правил, встановлених колективом тощо, постійно спостерігається в підлітків протягом останніх десятиріч. Таким чином, уявлення про проблемність становлення підлітка з одного боку пояснюється власною внутрішньою логікою розвитку, з другого – інерційним ставленням дорослих як до молодших школярів (це в кращому випадку!), які повинні виконувати назавжди встановлені правила поведінки і взаємин /.../

Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення: реальність і міфи: [науково-популярне вид.] / Валерій Миколайович Поліщук. – Суми : Університетська книга, 2012. – С. 107 – 109.