Гуцало 8.4. Розвиток особистості в ранній юності. Розвиток самосвідомості. Самооцінка. Криза ідентичності. Криза юнацького віку

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук
РАН ЮН.jpg

Розвиток особистості у ранньому юнацькому віці

Важливими аспектами розвитку особистості у ранньому юнацькому віці є загальна стабілізація особистості, потяг до самовиховання, свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки; виникнення особливого інтересу до спілкування з дорослими, потреби у самореалізації;реалізація потреб у дружбі, коханні; інтимно-особистісне спілкування тощо.

У ранньому юнацькому віці відбувається формування цілісного уявлення про себе, відкриття себе як неповторної особистості, саморефлексія свого становища і призначення в світі.

З’являються важливі особистісні якості: усвідомленість, самостійність, незалежність; рефлексія власного життєвого шляху, прагнення до самореалізації. З’являються нові соціальні потреби, основна спрямованість особистості. Формуються життєві цінності, науковий і громадянський світогляд.

Розвиток самосвідомості

В юнацькому віці відбувається відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, формується цілісне уявлення про себе (осмислення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку, виникає самоповага; відбувається усвідомлення незворотності часу (скінченності свого існування).

Когнітивні аспекти самосвідомості виявляються у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного напрямів самовиховання. Особливостями розвитку самосвідомості у ранній юності є відкриття свого внутрішнього світу, формування цілісного уявлення про себе, виникнення самоповаги.

Відомий радянський психолог Л.С. Виготський розвитку самосвідомості в юнацькому віці відводив центральну роль. Він уточнив: суть питання не у “відкритті” чогось цілком нового, а у формуванні інтегративної самосвідомості особистості. В цьому віковому періоді відбувається відкриття “Я”, власного світу думок, почуттів, переживань, які здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні містить небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, які базуються на помилковому переконанні, що зрозуміти його особливий внутрішній світ не зможе ніхто [5, с. 224].

Формування самосвідомості відбувається за такими напрямками:

  • Відкриття свого внутрішнього світу, коли юнак починає усвідомлювати витоки своїх емоційних станів, особливості своїх психічних процесів, індивідуальних рис;
  • Усвідомлення незворотності часу, розуміння обмеженості свого існування, роздуми про сенс життя, свої перспективи, майбутнє. Життєві плани охоплюють сферу особистого само визначення: моральність, стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті. Усвідомлення своїх цілей, життєвих прагнень, створення життєвого плану – важливі елементи самосвідомості.
  • Формується цілісне уявлення про себе, ставлення до себе. Усвідомлюються і оцінюються особливості свого тіла, зовнішності, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. На основі аналізу власних досягнень, самоспостереження, врахування оцінок оточуючих у юнаків та дівчат формується самоповага (узагальнене відношення до себе).

Самооцінка

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Школярі оцінюють себе з позиції своєї внутрішньої шкали цінностей. Старшокласники більше розуміють себе, ніж підлітки. Самооцінка стає вищою, ніж у підлітковому віці. Так, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності. У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), старшокласники цінують уміння досягати поставленої мети, здатність бути корисним. Ті, хто задоволений собою, легко контактують з людьми, висловлюють оптимістичні погляди. У деяких юнаків самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним.

Є й такі, яким притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям. У таких старшокласників виявляється тенденція незадоволення собою. Вони засуджують нестриманість, грубість, зрілість, пасивність, лінощі, нездатність прийняти потрібне рішення, необ'єктивність у оцінюванні людей, байдужість, схильність осуджувати людей, коли їх немає поруч, відсутність гордості, працелюбства, егоїзм тощо.

У свідомості старшокласників співіснують тривога через власну недосконалість і безпечність щодо реальності. Багато старшокласників не переймаються докорами сумління з приводу невивчених уроків чи невиконаних доручень дорослих. Це здається їм мізерним порівняно з власним призначенням у житті. При переході від підліткового віку до юнацького самоописування стають більш суб'єктивними і психологічними. Змінюється рівень домагань: домагання стають більш стійкими, формується вміння правильно ставитись до переживань “успіху” чи “невдачі”; посилюється адекватність впливу на рівень домагань, результатів конкретної діяльності, більш об'єктивно здійснюється зіставлення оцінки результату дії з очікуваним наслідком.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, зростає самоповага, виникає почуття власної гідності [3; 9;13;14].

Самоповага

Одна з важливих психологічних характеристик юнацтва – самоповага. Юнаки і дівчата з низькою самоповагою (не прийняття себе, незадоволеність собою, презирство до себе, негативна самооцінка тощо), як правило, менш самостійні, більш піддаються навіюванню, більш неприязно ставляться до оточуючих, більш конформні, вразливі і чутливі до критики, глузувань. Вони більшою мірою турбуються про те, що думають чи говорять про них оточуючі.

Вони важко переживають неуспіх в діяльності, особливо якщо це відбувається на людях. Вони схильні до рефлексії і частіше за інших виявляють у себе недоліки. Тому їм властиве прагнення до психологічної ізоляції, втечі від дійсності в світ мрій. Чим нижчий рівень самоповаги, тим вірогідніше, що людина страждає від самотності. Знижена самоповага і труднощі в спілкуванні поєднуються також зі зниженням соціальної активності особистості. Ці юнаки і дівчата рідше беруть участьу громадських заходах, уникають керівних обов'язків і змагань.

Навпаки, юнаки і дівчата з високою самоповагою (прийняття і схвалення себе, повага до своєї особистості і вчинків, позитивні самооцінки тощо) більш самостійні, контактні, відкриті, легше “приймають” оточуючих та їхню думку, не приховують свої слабкості і невміння, простіше переживають неуспіх, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагання.

Фактично самосвідомість юнацтва акцентована на трьох істотних для віку моментах:

  • фізичний ріст і статеве дозрівання;
  • стурбованість тим, як юнак виглядає в очах інших, що він собою являє;
  • необхідність знайти своє професійне покликання, яке відповідає набутим умінням, індивідуальним здібностям і вимогам суспільства [21, с. 286-287].

Від того, як розв’язуються ці моменти, залежить рівень самоповаги.

Світогляд

Становлення особистості, самовизначення в ранній юності пов'язані з формуванням світогляду – системи узагальнених поглядів, знань, переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо. В юності виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), в яких виявляється сама сутність людини.

Світоглядні позиції в ранній юності будуються на науковій картині світу, яка утворюється в результаті засвоєння теоретичних основ наук та інтелектуальному розвитку, інтересі до особистості, рефлексії, що веде до формування власних переконань. Старшокласники, пізнаючи світ, звертаються до власного “Я”, вирішуючи світоглядне питання: “А що я значу в цьому світі?” Вони шукають відповіді на всі запитання; вони категоричні в своїх поглядах, що засвідчує максималізм. Картина світу в ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною, релігійною чи науковою.

Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до світоглядних проблем, але вже на вищому рівні. Для світогляду старшокласників характерне усвідомлення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього “Я”. Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Таким чином, у ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбувається часткова гармонізація особистості, її подальше становлення [5, с. 225].

Формування світогляду включає в себе соціальну орієнтацію особистості – усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової), вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення. Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої стосунки зі світом, індивід відчуває себе суб'єктом життєдіяльності, здатним самостійно діяти і приймати рішення на основі свідомо поставленої мети.

Я-концепція

І.С. Кон вказує на те, що “Я-концепція” за своєю спрямованістю може бути негативною, позитивною та амбівалентною. Позитивна “Я-концепція”, почуття самоповаги, самоцінності сприятливо відображається на постановці перспективних цілей й активному прагненні до їх досягнення. Разом з тим, переоцінка власних можливостей, “юнацька самовпевненість” зустрічається досить часто й часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик.

Негативна “Я-концепція”, проявами якої є низька самооцінка й низький рівень домагань, слабка віра в свої сили, страх отримати відмову впливає найбільш негативно на становлення та розвиток особистості молодих людей. З низькою самоповагою й негативною самооцінкою пов'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію.

Формування несприятливої “Я-концепції” призводить у подальшому до різноманітних порушень поведінки.

  • Зниження рівня самоповаги і, як наслідок, соціальна дезінтеграція, агресивність, злочинність.
  • Стимуляція конформістських реакцій у складних випадках. Такі юнаки та дівчата легко піддаються впливу групи, стають учасниками злочинних дій.
  • Глибока зміна сприймання. Наприклад, молоді люди з негативною самооцінкою нерідко з труднощами усвідомлюють, що здійснюють гарні вчинки, тому що вважають себе нездатними до них [5, с. 227].

Ознайомтеся із думкою науковців щодо становлення моральної самосвідомості в юнацькому віці

Криза ідентичності

Криза ідентичності пов'язана із невизначеністю уявлень про себе та невизначеністю життєвих перспектив. Е. Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь: визначена чи розмивчаста часова перспектива; впевненість у собі чи сором’язливість; експериментування з різними ролями чи фіксація на одній ролі; здатність до научіння чи параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація чи бісексуальна орієнтація; взаємини лідер-послідовник чи невизначеність авторитетів; ідеологічна переконаність чи заплутаність системи цінностей [5, с. 219].

В період юнацтва необхідно досягати нової якості ідентичності, тобто об’єднати різні властивості в несуперечливу цілісність. На цьому шляху можуть виникати певні невдачі:

  • рольове змішування характеризується тим, що молода людина впродовж тривалого часу не здатна завершити психосоціальне самовизначення, що спонукає його повернутися на більш ранній етап розвитку;
  • дифузія часу пов'язана з порушенням сприйняття часу, що виявляється двояко: або виникає відчуття жорсткого цейтноту, або розтягнутості й пустоти часу, нудоти й нікчемності існування;
  • застій в роботі супроводжується порушенням працездатності, що виявляється в зануреності у непотрібні для подальшого зростання речі, справи на шкоду всім іншим заняттям, поверненням до “едіпових ревнощів” й заздрості до братів та сестер; нездатність ні продовжувати освіту, ні вибирати роботу;
  • негативна ідентичність виявляється, передусім, в запереченні, аж до презирства, до всіх передбачуваних ролей і цінностей, орієнтація на “протилежне” – небезпечний, шкідливий, небажаний зразок, від якого наполегливо застерігають (алкоголь, наркотики, неадекватна сексуальна поведінка, релігійне сектантство та ін.) [5, с. 219].

Криза юнацького віку

Основним протиріччям у ранній юності є оцінка своїх можливостей і здібностей та відсутність засобів їх реалізації. Для юнаків тривалість життєвої перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) є значною. Її реалістичність (бачення різниці між реальністю і фантазією) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) – невиразне.

Особливості вікової кризи юнацького періоду: феноменологія кризи цього віку полягає у розходженні ідеальних уявлень про життя та реальність; особливим моментом розвитку є криза ідентичності, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості; усвідомлення власної індивідуальності нерідко викликає почуття самотності; у цьому віці починається становлення дійсного авторства у визначенні та реалізації свого власного погляду на життя та індивідуального способу життя; індикатором виходу з кризи стає формування реальних життєвих планів.

В.М. Поліщук, аналізуючи кризу 17 років, описує її позитивну і негативну симптоматику за статевою диференціацією. Типовий симптомокомплекс кризи 17 років у дівчат виявляється у прагненні до самостійності, домаганні ролі дорослого, гордості за власні досягнення, умінні співпереживати, відвертості. Негативні симптоми: дратівливість, хитрість, індивідуалізм, пристосовництво, негативізм, зарозумілість, лінощі. У хлопців позитивними симптомами є: прагнення до самостійності, гордість за власні досягнення, домагання ролі дорослого, упертість як наполегливість, уміння співпрацювати, а негативними – лихослів'я, індивідуалізм, дратівливість, упертість як неслухняність, негативізм, лінощі [22 , с. 174].

У юнацькому віці відбувається болісне розставання з ідеєю особистого безсмертя, тема смерті звучить гостро і неоднозначно. Часто саме сприйняття неминучості смерті спонукає серйозно задуматися про сенс життя. Ранній юнацький вік пов'язаний з морально-особистісним (яким бути?), екзистенційним (у чому сенс життя?) і професійним (ким бути?) виборами, які є взаємопов'язаними і здійснюються одночасно. Таким чином, криза ідентичності притікає на тлі екзистенціальної кризи.

Завдання розвитку юнацтва:

  • досягнення зрілих відносин з особами протилежної статті;
  • досягнення соціально сприятливої дорослої сексуальної ролі;
  • пристосування до змін свого фізичного стану та ефективне використання свого тіла;
  • досягнення економічної незалежності;
  • вибір професії і підготовка до професійної діяльності;
  • підготовка до одруження і сімейного життя;
  • розвиток інтелектуальних можливостей та ідеологічних концептів, необхідних для компетентної участі в соціальному житті;
  • досягнення соціально відповідальної поведінки;
  • вироблення комплексу цінностей, відповідно з яким формується поведінка.

Вікова інтровертованість, самотність

Разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності (І. Кон) [12]. Юнацьке “Я” ще невизначене, розпливчасте, воно нерідко переживається як невловима тривожність, відчуття внутрішньої спустошеності, яку потрібно чим-небудь заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і водночас підвищується його вибірковість, потреба в усамітненні.

На думку A.B. Мудрика, самотність юнацького віку має відмінність від усамітнення дорослих. Дорослі наодинці з собою відкидають ті ролі, які вони грають в житті, стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі, які їм не доступні у реальному житті. Однак моральна самотність, як вважає Е. Фромм, так само важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо веде за собою і самотність моральну. При встановленні позитивних особистісних контактів з людьми у старшокласників самотність швидко зникає [5, с. 229].

  далі п.8.5. Розвиток мотиваційної сфери  Стрілка вправо.jpeg

або

  Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"