Гуцало 8.1. Загальна характеристика ранньої юності

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук
5 РАН ЮН s.jpg

Рання юність – це період завершення фізичного дозрівання організму і початок стадії фізичної зрілості. Юність – період життя людини, який розміщується онтогенетично між підлітковим віком і дорослістю. Хронологічні межі юнацького віку визначаються у психології по різному.

В. Даль визначав “юнака” як “молодого”, “малого”, “хлопця від 15 до 20 років”; у трилогії Л. М. Толстого юнацтво пов'язується з віком 15 років, а герою роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” уже 20 років. Єдиної думки стосовно нижніх і верхніх меж юності у системі вікових періодів немає.

Працюючи над проблемою вікової періодизації психічного розвитку людини Л.С. Виготський, зокрема, виділяє пубертатний вік з 14 до 18 років, з кризою 17 років [5, с.199]. Проте в переважній більшості автори вважають початком юності 16-17 років, кінцем цього періоду, відповідно, 17-25 років [5, с.199].

Виділяють ранню юність (від 15 до 17 років) – це старші класи середньої школи і пізню юність (від 17 до 21 року) – вища школа. Засновник культурно-історичної теорії й основоположник вітчизняної наукової психології Л.С. Виготський вказує, що в період підліткового віку відбуваються дві значущі зміни в житті дитини: органічна – статеве дозрівання і культурна – відкриття свого Я, оформлення особистості і світогляду. Завершує процес культурного розвитку виникнення життєвого плану як системи пристосування і активності, усвідомленої підлітком.

У вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, завершальний етап початкової соціалізації, період самовизначення, набуття психічної, ідейної та громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості.

 далі п.8.2. Соціальна ситуація розвитку старшокласника Стрілка вправо.jpeg

або

 Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"