Гуцало 2.8. Вікові кризи. Психологічна характеристика вікових криз

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Вікові кризи. Психологічна характеристика вікових криз

У вітчизняній психології питання про існування критичних і стабільних періодів вперше було поставлено П.П. Блонським у 20-і роки ХХ ст. Пізніше вивченню криз розвитку були присвячені праці відомих вітчизняних психологів: Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Л.І. Божович та ін.

Вікові кризи в онтогенезі індивіда – це особливі вікові інтервали,в межах яких підвищується чутливість особи до зовнішніх впливів та водночас знижується опірність (резистентність) до них. У психології під кризами мають на увазі перехідні періоди від одного етапу дитячого розвитку до іншого. Кризи виникають на стику двох віків і є завершенням попереднього етапу розвитку і початком наступного.

Вікові зміни психіки можуть проходити поступово або різко, критично. У стабільні періоди розвиток дитини має відносно повільний, поступальний, еволюційний характер. Ці періоди охоплюють досить тривалий відрізок часу в кілька років. Зміни в психіці відбуваються плавно, за рахунок нагромадження незначних досягнень, і зовні часто непомітні.

Критичні (перехідні) періоди за своїми зовнішніми виявами і значенню для психічного розвитку в цілому істотно відрізняються від стабільних віків. Кризи займають відносно короткий час: кілька місяців, рік, рідко два роки.

Незважаючи на велику варіантність перебігу кризових періодів, головний зміст кожного з них становлять позитивні зміни. Кризи слід розглядати як внутрішньо необхідні етапи розвитку, як якісні стрибки в результаті яких психіка дитини піднімається на вищій ступінь розвитку. Криза, за Е. Еріксоном, не означає загрозу катастрофи, вона є поворотним пунктом розвитку, джерелом сили, свідченням недостатньої адаптації.

Кожний критичний період – результат перебудови соціальної ситуації розвитку – зміна об'єктивного стану дитини в системі відношень, а також зміна її “внутрішньої позиції”. Л.В. Виготський підкреслював, що перехідний період – це вік, який характеризується відмиранням старого, коли дитина втрачає багато дечого з того, що набула раніше.

Кризові та стабільні періоди розвитку змінюють один одного, тому вікова періодизація може мати такий вигляд: криза новонародженого – немовля (2 місяця - 1 рік) – криза першого року життя – раннє дитинство (1-3 роки) – криза трьох років – дошкільне дитинство (3-7 років ) – криза 7 років – шкільний вік (8-12 років) – криза 13 років – пубертатний вік (14-17 років) – криза 17 років (Л.С. Виготський). З роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.


Особливості зовнішніх виявів критичних періодів:

1. Кризи складаються з трьох пов'язаних між собою фаз: передкритична, критична, посткритична. Криза починається і завершується непомітно, її межі не чіткі, але загострення припадає на середину вікового періоду. 2. У цей час відбуваються різкі, фундаментальні зміни в психіці дитини. Розвиток у кризові періоди носить бурхливий, стрімкий, “революційний” характер. На думку батьків і вихователів, дитина стає зовсім іншою. 3. Розвиток у критичні періоди часто має негативний, “руйнівний” характер. На думку ряду авторів, у ці періоди дитина не стільки здобуває, скільки втрачає з придбаного колись: вгасає інтерес до улюблених іграшок і занять; порушуються сформовані форми відносин з навколишніми, дитина відмовляється виконувати норми і правила поведінки, засвоєні раніше. 4. У кризові періоди дитина стає “відносно важковиховуваною” у порівнянні із самою собою в стабільні періоди. Відомо, що кризи по-різному протікають у різних дітей: в одних – майже непомітно, в інших – гостро і болісно. Проте певні труднощі виховання в критичні періоди виникають щодо кожної дитини.


Розвиток, за несприятливих умов, може набути негативного катастрофічного характеру. Слід враховувати, що виникнення кризи можна констатувати лише порівняно з попередньою життєдіяльністю конкретної дитини, а не на підставі індивідуальних зіставлень.

Криза новонародженого – це перебудова усіх фізіологічних механізмів дитини (прохолодне і світле середовище, нова форма харчування й кисневого обміну); стрибок у розвитку, зміна ситуації розвитку – перехід від біологічного типу розвитку до соціального. До кінця другого місяця у відповідь на доброзичливий вираз обличчя дорослого у дитини починає з'являтися посмішка – перший соціальний жест, психічне новоутворення, що знаменує перехід від періоду новонародженого до немовляти. Вік немовляти завершується кризою першого року життя.

Криза першого року життя обумовлена появою здібності дитини ходити та говорити. Становлення ходи знаменує період раннього дитинства (1–3 роки). В період кризи дитина демонструє акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Криза пов'язана з появою самостійності й афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, слів, жестів і міміки, або розуміють, проте не виконують те, що вона хоче.

Криза трьох років. Ознаки кризи виявляються в тому, що на третьому-четвертому році життя дитина часто виявляє впертість: відмовляється виконувати вимоги дорослих; на заборону реагує афектом; прагне діяти самостійно, заявляючи “Я сам”. Дитина на певний час може стати вередливою і свавільною. Вона виявляє негативізм (негативна реакція дитини на пропозиції дорослих), реакцію знецінення (дитина починає своїх рідних називати поганими словами).

Криза семи років завжди пов'язувалася з початком шкільного навчання. Негативна симптоматика кризи повною мірою виявляється й у цьому віці (негативізм, упертість, норовистість та ін.). Поряд з цим з'являються специфічні для даного віку особливості: нарочитість, безглуздість, штучність поведінки, клоунада. На думку Л.С. Виготського, такі особливості поведінки свідчать про “утрату дитячої безпосередності”. Старші дошкільники перестають бути наївними і безпосередніми, як раніш, стають менш зрозумілими для навколишніх. Причиною таких змін є диференціація у свідомості дитини її внутрішнього і зовнішнього життя.

Криза 13 років Сучасний вітчизняний психолог Н. Максимова виокремлює такі кризові стани у підлітковому віці: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне розв'язання “вічних” проблем – сенсу життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (супроводжують її висновки про безглуздість життя взагалі, що підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (виникають у відповідь на зовнішню психотравмувальну ситуацію – напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго і можуть спричинити реактивну депресію).

Криза 17 років Структура кризи 17 років: 1. Позитивний симптомокомплекс: 1) типові симптоми: прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, гордість за власні досягнення, уміння співпереживати, відвертість; 2) супутні симптоми: організованість, відповідальність, уміння самоконтролю, вимогливість.

2. Негативний симптомокомплекс: 1) типові симптоми: дратівливість, хитрощі, індивідуалізм, пристосовництво; негативізм, зарозумілість; лінощі; 2) супутні симптоми: зухвалість, корисливість, жорстокість, лихослів'я (В.М. Поліщук).

далі п.3.1. Новонародженість. Психологія немовляти  Стрілка вправо.jpeg

або

Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"