Гуцало 2.4. Рушійні сили розвитку особистості. Суперечності (протиріччя) розвитку

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Рушійні сили розвитку особистості. Суперечності (протиріччя) розвитку

Рушійні сили психічного розвитку – це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя.

Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи нового змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх (Г.С. Костюк). Внутрішні суперечності спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення.

Суперечності розвитку:

1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між новими ситуаціями та попереднім досвідом, між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами.

2. Між новими пізнавальними цілями, прагненнями, потребами особистості та набутими способами дій, можливостями, необхідними для їхнього задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями і наявним соціальним статусом та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин; між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності.

3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку; діалектичні суперечності між духовним і тілесним, духовним і матеріальним, моральним і аморальним, відповідальним і безвідповідальним.

4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю)і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю змінювати їх зі зміною умов.

М. Савчин конкретизує вияви і дію різноманітних суперечностей щодо розвитку дітей. Він підкреслює, що мотиваційний аспект розвитку особистості завжди випереджає операційний і змістовий. Наприклад, дошкільнята прагнуть брати участь у навколишньому житті, але їхні можливості обмежені. Пізніше виникає протиріччя між прагненням дитини вивчити властивості явищ та вмінням підвести вивчене під поняття.

Діалектичним, за Савчиним, є перехід від перцептивного до мисленнєвого пізнання дитиною предметів і явищ об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення і мовлення, від здатності людини аналітично виокремлювати різні ознаки об'єктів до синтетичного їх відображення. В учнів виникають суперечності між наочним образом і думкою, образом і словом, між узагальненнями, поняттями, які вже склалися, та новими фактами і науковими поняттями. Ці суперечності розв'язуються у процесі пізнання, експериментів, засвоєння нових дій, операцій.

Внутрішні суперечності виявляються у становленні потреб, мотивів діяльності, рис особистості, у розвитку емоцій. Як відомо, однією з характеристик емоцій є полярність (задоволення – незадоволення, радість – сум, упевненість – сумнів). Єдність і вирішення цих суперечностей є важливою умовою емоційного розвитку особистості. Діалектика властива розвитку вольової регуляції поведінки особистості, становленню її самостійності, моральної волі. Вже у малят, наприклад, прагнення до самостійності поєднуються зі зважанням на вимоги дорослого [31, с.95-96].

Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності. Особистість переростає свій спосіб життя, який, відстаючи від її можливостей, перестає задовольняти. У результаті дитина прагне зайняти нове становище в оточенні, досягти нових успіхів, підтвердити свою значимість і тим самим знаходить нові джерела свого розвитку.

Розкрити протиріччя розвитку різних вікових періодів допоможуть роздуми Р.В. Павелківа. Новонароджений максимально потребує дорослого, але ще не володіє способами впливу на нього. В цьому полягає головне протиріччя цього періоду, що розв'язується шляхом забезпечення особливого виду діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини й дорослого, початок якого закладається у комплексі пожвавлення.

Соціальна ситуація розвитку в ран¬ньому дитинстві характеризується тим, що взаємодія дитини і дорослого опосередковується предметом: “дитина – ПРЕДМЕТ – дорослий”. Вся увага дитини зосереджена на предметі, дорослий же відступає на другий план. Саме в цьому полягає протиріччя: спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина водночас повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя розв'язується в новому типі діяльності, яка зароджується в ранньому віці, – предметній діяльності, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами.

Одним з найважливіших досягнень старшого дошкільного віку є усвідомлення свого соціального “Я”, формування внутрішньої соціальної позиції. Дитина вперше усвідомлює положення, яке вона займає серед інших людей, свої реальні можливості і бажання. У дитини з'являється прагнення зайняти нове, більш “доросле” положення в житті і виконувати нову, важливу не тільки для неї самого, але і для інших людей діяльність.

Дитина як би “випадає” зі звичного життя і застосовуваної до неї педагогічної системи, втрачає інтерес до дошкільних видів діяльності. Потреби залучитися до дій і взаємовідносин дорослих людей, вихід інтересів за межі без¬посереднього оточення і разом з тим їх спрямованість на сам процес діяльності (а не на її результат) – риси, які відрізняють дошкільника і знаходять вияв у сюжетно-рольовій грі.

Ці риси відображають подвійність місця, яке займають діти дошкільного віку серед інших людей. З одного боку, від дитини починають очікувати розуміння людських вчинків, розрізнення добра і зла, свідомого виконання правил поведінки. З іншого боку, всі життєві потреби дитини задовольняються дорослими, серйозних обов'язків вона не має, до результатів її дій дорослі не ставлять значних вимог.

Ці протиріччя розв’язуються у прагненні дітей до соціальної ролі школяра і до навчання як нової соціально значимої діяльності. Вступ до школи – переломний момент в життя дитини. Змінюється сфера застосування психічної активності – гра змінюється навчанням. З першого дня в школі перед учнем постають нові вимоги, які відповідають навчальній діяльності. Згідно цих вимог школяр повинний бути організованим, засвоювати знання; він повинний засвоювати права і обов'язки, які відповідають новому статусу в суспільстві.

Відмінна особливість положення школяра, полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значущою діяльністю. Життя учня підпорядковане системи однакових для всіх школярів правил, основним з яких стає набуття знань, які він повинен засвоїть на майбутнє [29, с. 37]. Протиріччя розвитку у підлітковому віці полягають у тому, що підліток має пройти великий шлях у своєму особистісному розвитку, а саме: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до формування почуття особистості.

“Піднесення” і “падіння” в цьому віці зумовлені якісними змінами, що, з одного боку, супроводжуються появою у підлітка різних значущих суб'єктивних труднощів, а з іншого – виникненням об'єктивних перешкод під час його взаємодії з довкіллям. Така варіативність змін пов'язана з протиріччями підліткового віку.

Сучасні дослідники підліткового віку поділяють думку про важливість вивчення протиріччя, пов'язаного, з одного боку, із соціалізацією підлітка, його входженням у світ людської культури та суспільних цінностей, а з іншого – з індивідуалізацією, відкриттям та утвердженням власного унікального і неповторного “Я”.

Специфіка підліткового віку полягає в тому, що він є і часом досягнень, і часом певних втрат. Досягнення особистості в період дорослішання пов'язані зі стрімким збільшенням обсягу знань, умінь, становленням моральності та відкриттям “Я” як опануванням нової соціальної позиції, її втрати корелюють зі зникненням дитячого світовідчуття, безтурботного і безвідповідального способу життя, що пов'язано з відсутністю сумнівів у собі, своїх здібностях, з мукою пошуків правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище (він вже не дитина, але ще не утвердився в світі дорослих).

 далі п.2.5. Психічний розвиток і навчання    Стрілка вправо.jpeg

або

Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"