Гуцало 2.3. Умови психічного розвитку. Детермінанти (чинники) психічного розвитку

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Умови психічного розвитку. Детермінанти (чинники) психічного розвитку

Важливими умовами психічного розвитку є спадковість і соціальне оточення. Психічний розвиток індивіда є біологічно і соціально зумовленим процесом. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, а онтогенез особистості – соціальною спадковістю (Г. Костюк).

Зрозуміло, що ці детермінанти розвитку тісно пов'язані, тобто існує діалектичний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов психічного розвитку. Джерелом біологічної спадковості є генетичний апарат людини (анатомо-фізіологічна структура, морфологічні ознаки організму, будова нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних особливостей), задатки (природні потенції виникнення і розвитку психічних властивостей), а джерелом соціальної спадковості є сукупність культурних надбань людства, структурних та функціональних компонентів суспільства.

Наявність двох детермінант розвитку визначила дві протилежні концепції розвитку: біогенетичну і соціогенетичну. Основні тези біогенетичної концепції: особистість є продуктом дії фатальних біологічних чинників, психічні властивості закладені у самій природі людини; особистісні якості людини генетично зумовлені; особливості розумового розвитку детерміновані спадковістю.

Основні тези соціогенетичної концепції: розвиток є наслідком безпосередніх впливів навколишнього середовища; розвиток дитини визначається лише вихованням, соціальними умовами життя; в поведінці людини немає нічого вродженого, можна “виготовити” людину будь-якого складу; всі діти від народження рівні; індивідуальні якості формуються у процесі соціальної взаємодії.

Обидві концепції ігнорують власну активність людини і визначають за нею лише функцію пристосування. В. Штерн запропонував принцип конвергенції двох факторів.

Суть принципу конвергенції двох факторів:

  • обидва фактори однаково мають значимість у розвитку психіки дитини;
  • між біологічним і соціальним факторами існує взаємодія;
  • між біологічним і соціальним факторами має місце нескінченна боротьба за провідну роль.


Сучасні уявлення про співвідношення біологічного і соціального базуються на положеннях Л.С. Виготського, Г.С. Костюка та інших. Узагальнено їх погляди можна представити таким чином:

  • існує єдність біологічних і соціальних умов у процесі розвитку; останнє слово у розвитку належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов;
  • біологічні передумови (генотип) визначають структуру організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать, динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки тощо;
  • соціальні умови діють на розвиток індивіда через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Розвиток особистості здійснюється тільки шляхом соціалізації. В процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень вплив суспільного середовища розширюється;
  • елементарні функції (відчуття, сприймання) більш спадково обумовлені, ніж вищі функції (довільна пам'ять, логічне мислення, мова); вищі функції є продуктом культурно-історичного розвитку людини;
  • чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку, тим менший вплив вродженого;
  • роль біологічного і соціального у розвитку однієї і тієї ж властивості різна, в залежності від вікового періоду (мова розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а психосексуальний розвиток у підлітковому віці більш залежить від вроджених моментів);
  • необхідно визначити конкретне співвідношення біологічних і соціальних моментів на кожному етапі розвитку, бо психічний розвиток дитини не є механічним сполученням двох факторів [6, 10, 11, 14].

Сучасні психологи, на думку М.В. Савчина, переглянули деякі уявлення про співвідношення біологічного та соціального в розвитку людини, передусім їхнє переконання про конфронтацію біологічного та соціального в людині поступилось місцем усвідомленню необхідності з'ясування діалектики взаємодії біологічного та соціального, соціально-духовної зумовленості біології людини. Все більше прихильників знаходить твердження, що для розвитку особистості характерна невіддільна єдність природного, соціального, психологічного та духовного [31, с.91].

Детермінанти (чинники) психічного розвитку

Детермінанти психічного розвитку – це постійно діючі умови, які впливають на біологічне дозрівання і психофізіологічний стан організму дитини. М.В. Савчин детермінанти психічного розвитку поділяє на об'єктивні й суб'єктивні. Об'єктивні чинники:

  • макросоціальні (рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо);
  • мікро-соціальні (малі групи – сім'я, дитячий садок, клас, характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які вони культивують);
  • психосоматичні (генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитини, стан її здоров'я).

Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку:

  • активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація);
  • особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості.


Детермінанти психічного розвитку можна класифікувати також на:

  • біологічні (вроджені, спадкові) – особливості анатомо-фізіологічної будови організму і нервової системи, природжені індивідуальні функціональні особливості; темперамент і задатки здібностей;
  • соціальні – природне середовище, соціальне оточення, особливості образу життя; у розвитку психіки дитини важливу роль відіграє соціальна ситуація розвитку – особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, типових для кожного вікового етапу. Це поєднання утворює умови та дає імпульс розвитку у дітей інтелектуальної сфери, пізнавальних здібностей, засвоєнню та дотриманню ними певних правил і норм поведінки;
  • виховання і навчання як цілеспрямована передача людського досвіду конкретному індивіду; вроджені властивості організму, анатомо-фізіологічні особливості є необхідними передумовами розвитку, проте вони не визначають зміст і структуру психічного у дитини. Ні логічне мислення, ні творча уява, ні вольова регуляція дій не можуть виникнути лише шляхом органічного “визрівання” задатків. Для формування цих якостей потрібні певні соціальні умови та виховання (А.В. Запорожець);
  • активність особистості. Розвиток особистості, за Савчиним, неможливий без її активності, тому основними його факторами є діяльність і поведінка (вчинки), спілкування, в тому числі внутрішні діалоги, а також пізнання і самопізнання, трансцендентування (вихід за межі свідомості, пізнання і насамперед за межі Я до вічного, божественного, космічного).


 далі п.2.4. Рушійні сили розвитку особистості  Стрілка вправо.jpeg

або

Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"