Гуцало 2.1. Психічний і особистісний розвиток людини. Особливості психічних змін у розвитку. Загальні закономірності розвитку особистості

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Психічний і особистісний розвиток людини. Особливості психічних змін у розвитку

Учені окреслили основні поняття психології розвитку – “розвиток”, “онтогенез”, “формування”, “дозрівання”, “становлення”. Поняття “розвиток” є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток – кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов'язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що характеризують її структурне та функціональне вдосконалення.

На думку Г. Костюка, “розвиток особистості – це історія її становлення як суб'єкта міжособистісних стосунків, пізнання і праці, носія суспільних відносин. Це історія розвитку функціональних можливостей її нервової системи, психічних процесів і властивостей, фізичних, розумових, моральних та інших якостей, її знань і почуттів, потреб та інтересів, ідеалів та смаків, світобачення і переконань, трудових умінь і навичок, здібностей до навчання, до засвоєння створеного людством і до творення матеріальних і духовних цінностей” [7, с.23].

Онтогенез – цілісний індивідуальний процес становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особистості. Онтогенез виявляється в окремих, пов'язаних між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній) [13, с.20].

Поняття “формування” застосовують насамперед для характеристики процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії яких важко передбачити) і цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих якостей внаслідок спеціально організованих впливів(виховання).

“Дозрівання” – це зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання органічних функцій людини чи її організму в цілому.

Для нормального психічного розвитку людини найважливішим є дозрівання головного мозку. Поняття “становлення” вказує на набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану [13, с.21].

Особливості психічних змін у розвитку

1. Розвиток – це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв). Л.С. Виготський розрізняв два типи розвитку: преформований (коли з самого початку задані, закріплені та зафіксовані як стадії розвитку, так передбачуваний результат) та непреформований (результат не передбачуваний).

До непреформованого типу належить психічний розвиток дитини. Цей розвиток детермінується тією формою практичної та теоретичне діяльності, котра притаманна даному рівню розвитку суспільства. В цьому особливість дитячого розвитку, в якому не є заданими кінцеві форми, розвиток відбувається за зразком, що існує в суспільстві й в головах вихователів. Л.С. Виготський вбачав в цьому взаємодію реальних і ідеальних форм. Поза процесу освоєння ідеальних форм розвиток взагалі неможливий.

Отже, психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення – це процес історичного розвитку психіки (філогенез). Оволодіння знаками і мовленням – це процес індивідуального розвитку (онтогенез). Таким чином, процес онтогенетичного розвитку – це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння [6, с.55].


2. Розвиток відбувається не прямолінійно, кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. В розвитку спостерігається немов би повернення до попередніх етапів, але вже на вищому рівні. Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток од¬них прискорюється, то в той же час розвиток інших стає повільнішим).


3. Всі індивіди проходять одні й ті ж стадії психічного розвитку. Послідовність стадій в онтогенезі є незмінною. Кожна стадія характеризується цілісністю розвитку всіх сторін психіки. Проте індивідуальний розвиток є процесом багатозначним, варіативним, не обов'язково веде до одного й того ж кінцевого стану. Кожна стадія психічного розвитку має свої якісні особливості. У самому процесі розвитку існують як типологічні так і індивідуальні відмінності. Вони виявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.


4. Розвиток виявляється як необоротна послідовність дедалі складніших структур. Генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді. Серед процесів розвитку виділяють два їх основні види: віковий розвиток та функціональний розвиток.


5. У психології розвитку існують поняття передумов, умов, джерел та рушійних сил психічного розвитку дитини. До передумов розвитку відносяться біологічні особливості організму людини: здоровий людський мозок та нервова система, індивідуальні особливості нервової системи, стать та зовнішній вигляд людини (індивідні характеристики). Передумови створюють біологічну основу розвитку.


6. Стан психічного розвитку, його динаміка можуть характеризуватися як еволюційні або як революційні. Еволюційні зміни – це порівняно повільні послідовні кількісні перетворення. Ці зміни стійкі й незворотні. Революційні зміни – це якісні, більш глибокі перетворення у структурі об'єкту, які відбуваються у порівняно короткі строки. Динаміку психічного розвитку дитини можна охарактеризувати як еволюційну та критичну.


7. Розвиток може проходити повільно або бурхливо. Виділяються стабільні (без різких змін) і кризові періоди.


8. Джерелом розвитку є соціальне середовище, яке надає дитині матеріал для розвитку. Соціальне середовище складається з предметів матеріальної та духовної культури, людей, що оточують дитину. Проте самостійно дитина не спроможна засвоїти світ. Вона робить це лише під керівництвом дорослих, лише за умов спілкування з дорослими як носіями культури суспільства. Психічні функції спочатку виникають в процесі спілкування дитини з дорослими і лише пізніше – як власні психічні функції дитини.


9. Основною складовою механізму психічного розвитку дитини є соціальна ситуація розвитку дитини. Це та конкретна форма значимих для дитини відносин з навколишньою дійсністю (насамперед соціальною), у яких вона знаходиться у той чи інший період свого життя.


10. Джерелом прогресивних змін у розвитку є взаємозв'язок психіки і діяльності. Кожному віковому етапові онтогенезу властива своя провідна діяльність. Провідна діяльність (О.М. Леонтьєв) зумовлює найголовніші зміни у психічних рисах особистості, дозрівання і перебудову пам'яті, сприймань, мислення, формування новоутворень на конкретній стадії розвитку дитини [21].


11. Критеріями розвитку психіки є новоутворення – психічні та соціальні зміни, котрі вперше виникають на даній стадії розвитку й визначають свідомість дитини, її відношення до довколишнього, внутрішнє та зовнішнє життя. Новоутворення перебудовують весь хід розвитку.


12. Теорія психічного розвитку особистості у вітчизняній психології базується на визнанні того, що рушійні сили її розвитку виявляються у суперечностях між потребами, які постійно змінюються (ускладнюються) у діяльності людини, та реальними (такими, що не відповідають новим вимогам) можливостями їх задоволення. Подолання суперечностей у діяльності через оволодіння відповідними засобами її виконання (уміннями, способами, прийомами, знаннями) веде до розвитку і становить його суть. Провідну роль в оволодінні новими ефективними способами задоволення потреб відіграють навчання та виховання.


13. Джерелом розвитку психіки дитини є єдність навчання та діяльності. Програма і методи навчання повинні відповідати не лише актуальному рівню розумового розвитку дитини, а й “зоні найближчого розвитку” (Л.С. Виготський). Зона найближчого розвитку – це розбіжності між рівнем актуального розвитку (він визначається ступенем труднощів завдань, які розв'язуються дитиною самостійно) і рівнем потенційного розвитку (якого дитина може досягти, розв’язуючи завдання під керівництвом дорослого й у співробітництві з однолітками).


14. Єдність суспільного і природного в онтогенезі психіки виявляється у взаємозв'язку дозрівання, навчання і виховання. Дозрівання – детермінована послідовність періодів становлення всіх життєвих систем організму. Провідну роль у психічному розвитку відіграє спеціально організоване навчання. Виховання охоплює всю систему дієвих зв'язків і взаємовідношень особистості з суспільним середовищем. Проте, індивідуальний розвиток у різних сферах життєдіяльності людини залежить від багатьох чинників, які не можна звести до якоїсь єдиної системи впливів.


15. Складовими діяльності та розвитку є зовнішній і внутрішній план дій. До зовнішнього плану дій відносяться мотив – діяльність, мета – дія, умови здійснення діяльності – операції. Внутрішні дії – це психічні функції та операції. Шлях становлення вищих психічних функцій простежується від зовнішнього до внутрішнього. Психологічним механізмом переходу від зовнішнього до внутрішнього є інтеріоризація.

Загальні закономірності (характеристики) розвитку особистості

Узагальнюючи психологічні дослідження останніх років, можна виділити наступні закономірності розвитку особистості:

1. Циклічність (Л.С. Виготський). Розвиток має складну організацію у часі. Періоди інтенсивного розвитку змінюються періодами затухання. Такі цикли характерні як для окремих психічних функцій (пам'ять, мовлення, інтелект), так і для розвитку психіки дитини в цілому. Вік як стадія розвитку і є таким циклом зі своїм особливим темпом і змістом. Розвиток – це неперервний процес, який виявляється у кількісних та якісних змінах людської психіки. Розвиток – це наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур [31, с.98].

Слід розрізняти поняття “зростання” і “розвиток”. Уже на фізіологічному рівні ріст організму, мозку (кількісні зміни) нерозривно пов'язаний зі зміною їх структури та функцій (якісні зміни). Нагромадження кількісних та якісних змін в організмі, психіці зумовлює перехід від одних стадій розвитку до інших, якісно вищих [31, с.89]. Якісні зміни особливо бурхливо відбуваються в утробному періоді, коли організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту.

До кількісних характеристик можна віднести темп розвитку. Дитинству властивий високий темп розвитку, який зворотно пропорційний віку. Чим молодша дитина, тим вищий темп її розвитку. Проте чим вона старша, тим більше напрямків в її діяльності можна спостерігати. Кількісні зміни виявляються як у фізичному зростанні організму, так і у збільшенні з віком кількості вироблених навичок, пасивного і активного словникового запасу дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій.

До якісних характеристик можна віднести зміни структурних співвідношень між психічними функціями, існування сенситивних періодів психічного розвитку. Якісні зміни відбуваються у функціонуванні нервової системи. Наприклад, у зміні співвідношень першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини.


2. Нерівномірність розвитку (Л.С. Виготський) розвитку індивіда – це непропорційність і різночасність дозрівання різних структур, функцій та систем організму. Навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю. На кожному віковому етапі відбувається перебудова їх зв'язків, змінюється співвідношення між ними. Наприклад, швидкий розвиток нових рухів у дитини другого року життя часто супроводжується тимчасовим гальмуванням мовної активності. Розвиток окремої психічної функції у певний період може домінувати. Період, коли функція домінує – це період найбільш інтенсивного, оптимального її розвитку. В ранньому віці домінує сприйняття, в дошкільному – пам'ять, в молодшому шкільному – мислення. У молодшого школяра найсуттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності, а у ранній юності формуються переконання [11, с.136]. Чим потрібніша та чи інша функція, тим важливіша її роль на даному етапі розвитку, тим раніше вона розвивається. Наприклад, дитина вчиться орієнтуватися в просторі швидше, ніж у часі [11].


3. Л.С. Виготський підкреслював таку особливість розвитку як “метаморфози”. Розвиток не зводиться до кількісних змін, це – якісні зміни, перетворення однієї форми в іншу. Дитина – це не маленький дорослий. Психіка дитини своєрідна на кожній віковій стадії, які якісно відрізняються.


4. Єднання процесів еволюції і інволюції у розвитку (Л.С. Виготський). Одні властивості можуть зникати, а інші з'являтися, те, що розвинулося на попередньому етапі, відмирає або трансформується. Наприклад, дитина, навчившись говорити, вже не лопоче. У молодшого школяра зникають дошкільні інтереси, деякі особливості мислення (егоцентричність), що були притаманними йому раніше. Якщо інволюційні процеси запізнюються, спостерігається інфантилізм [11, с.39].


5. Диференціація і інтегрованість. Процес розвитку йде від окремих елементів до цілого, від структурно нижчого до вищого цілого шляхом диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції у нове ціле (І. Сєченов). В міру розвитку психіка людина набуває все більше цілісності і стійкості (від несистематизованого сполучення різних фрагментарних психічних станів до переростання їх в чітко окреслені психічні процеси, стани і якості особистості).

У системі соціального оточення відбувається інтеграція різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежується і в межах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері інтегруються перцептивний і когнітивний рівні пізнання тощо. З віком психіка стає більш цілісною, стабільнішою, що виявляється у поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності [31, с. 99].


6. Кумукулятивність психічного розвитку означає, що результат розвитку кожної попередньої стадії включається в наступну, при цьому певним чином трансформуючись. Психічний розвиток містить у собі дві суперечливі і взаємозалежні тенденції – дивергенцію і конвергенцію. Дивергенція – це підвищення розмаїтості в процесі психічного розвитку, а конвергенція – його згортання, посилення вибірковості.


7. Компенсаторні можливості і пластичність розвитку. Фізіологічною основою розвитку є пластичність нервової системи(І.П. Павлов), психіка індивіда змінюється засобами навчання і виховання, одна функція психіки може замінюватися іншою, менш розвинута – сильнішою за своїм розвитком (наприклад, зір – слухом у сліпих). Пластичність, здатність до змін зберігаються протягом усього людського життя.

 Перейти до п. 2.2. Основні теорії психічного розвитку дитини  Стрілка вправо.jpeg 

або

 Перейти на головну сторінку курсу