Гуцало ВП 6.5. Особливості спілкування у молодшому шкільному віці

Матеріал з Вікі ЦДПУ
Перейти до: навігація, пошук

Спілкування з дорослими у молодшому шкільному віці

Особливістю молодшого шкільного віку є те, що для учня важливого значення набуває громадське оцінювання його вчинків, знань і особистих якостей. Однак водночас довіра і відкритість молодших школярів щодо дорослого (насамперед учителя) ще дуже велика. Суперечністю формування особистості дитини на цьому етапі є те, що зростає її здатність керувати власною поведінкою водночас із достатньо беззастережним прагненням наслідувати моральні зразки, які дають дорослі. Особистий приклад дорослих, з якими дитина постійно спілкується, надзвичайно важливий [2, с.98].

Соціальний простір молодшого школяра значно розширюється: дитина постійно спілкується з вчителем і однокласниками за законами чітко сформульованих нових правил. Дитина молодшого шкільного віку знаходиться у великій емоційній залежності від учителя. Так званий емоційний голод – потреба в позитивних емоціях значимого дорослого (а вчитель – саме такий дорослий) – багато в чому визначає поведінку дитини (В. Мухіна). Разом з тим, не відчуваючи емоційної близькості зі своїм учителем, дитина несвідомо прагне компенсувати нереалізовану потребу в позитивних емоціях. Як тільки, на думку дитини, виникає можливість звернутися до свого сусіда по парті чи ще до кого-небудь, вона одразу починає спілкуватися з будь-якого приводу.

Здобуваючи нові знання й орієнтуючись при цьому на емоційне ставлення вчителя до того, що розбирається на уроці, дитина засвоює не тільки інформацію, але і її оцінку дорослим. У 1-му класі самою авторитетною фігурою для дитини є вчитель (як правило, учителька). В очах дитини вчитель усемогутній, тому що він не тільки “усе знає”, але і йому “усі” підкоряються. Вчителька може викликати до школи навіть батьків, поговорити з ними, і ті будуть її “слухатися”. У зв'язку з вираженою схильністю дітей до наслідування на вчителі лежить висока відповідальність за демонстрацію зразків соціальної поведінки.

Іноді вчителі неприязно ставляться до ізольованих дітей і мимоволі самі ж сприяють ізоляції дитини в класі (Я. Коломенський). Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя, не досить ще усвідомлюючи критерії, з яких він виходить у своїй оцінці тих чи інших учнів. Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність і самопочуття дитини.

Як правило, у 1-2 класах учні не виявляють критичного ставлення до вчителя, вони виконують всі його вимоги, люблять і поважають за те, що він навчає їх. Вимогливість і стриманість учителя діти пов'язують із серйозністю нового для них виду діяльності – учіння. Критичне ставлення з’являється в 3-му класі, якщо учитель допускає помилки у навчально-виховному процесі (Л.І. Божович та ін.) [5, с. 121]. Стиль спілкування вчителя з дітьми визначає їхню поведінку в класі під час уроку, в позаурочний час. Учитель на уроці має можливість впливати на клас і кожну дитину зокрема через ті форми, які прийняті традиціями і правилами школи.

При всій одноманітності зовнішнього боку роботи вчителя у класі Р.В. Павелків так описує низку типових стилів його впливу на учнів:

Імперативний (авторитарний) стиль вимагає безумовного, незаперечного підпорядкування, тому його називають жорстким стилем. Дитині відводиться пасивна позиція: вчитель прагне маніпулювати класом, вважаючи, що головною задачею є організація дисципліни.

Він підпорядковує дітей своїй владі в категоричній формі, не пояснюючи необхідність нормативної поведінки, не вчить керувати своєю поведінкою, здійснює психологічний тиск. Імперативний стиль ставить учителя у відчужене положення від класу або окремого учня. Емоційна холодність, яка позбавляє дитину близькості, довіри, швидко дисциплінує клас, але викликає в дітей психологічний стан покинутості, незахищеності і тривоги. Цей стиль сприяє досягненню навчальних задач, але роз'єднує дітей, оскільки кожен відчуває напругу і невпевненість у собі.

Імперативний стиль позбавляє дитину можливості усвідомлювати свої обов'язки і права як школяра, пригнічує ініціативу і не розвиває мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. При цьому діти, залишившись у класі без нагляду вчителя і не маючи навичок саморегуляції поведінки, легко порушують дисципліну. Такий стиль керівництва свідчить про тверду волю вчителя, але не несе дитині любові і спокійної впевненості в доброзичливому ставленні вчителя до неї. Діти фіксують свою увагу на негативних проявах авторитарного вчителя, починають боятися його.

Демократичний стиль забезпечує дитині активну позицію: вчитель прагне поставити учнів у стосунки співробітництва при розв'язанні навчальних задач. При цьому дисципліна виступає не як самоціль, а як засіб, що забезпечує успішну роботу. Вчитель пояснює дітям значення нормативної дисциплінованої поведінки, вчить керувати своєю поведінкою, створюючи умови довірливості і взаєморозуміння.

Демократичний стиль ставить учителя і учнів у позицію дружнього взаєморозуміння. Цей стиль викликає в дітей позитивні емоції, впевненість у собі, дає розуміння цінності співробітництва в спільній діяльності й забезпечує радість при досягненні успіху. Цей стиль об'єднує дітей: поступово у них з'являється почуття “Ми”, відчуття причетності до спільної справи: кожна дитина хоче сама виконувати завдання вчителя, сама дисциплінує себе.

Демократичний стиль не виключає відчуження як тимчасового прийому роботи вчителя з класом. Цей стиль передбачає включення всіх дітей у контроль за загальним порядком. Він покликаний забезпечити активність позиції, моральних настанов дитини, дає їй можливість усвідомити свої права і обов'язки, передбачає розвиток мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. Діти, залишаючись у класі без нагляду вчителя, намагаються дисциплінувати себе самі.

Демократичний стиль керівництва свідчить про високий професіоналізм учителя, його позитивні моральні якості і любов до дітей. Цей стиль є найбільш продуктивною умовою розвитку особистості дитини, саме за його умов у дитини розвивається почуття відповідальності.

Ліберально–потуральний стиль поблажливо слабкий, допускає шкідливу для дитини потуральність. Цей стиль не забезпечує дисципліну в класі, організацію навчального процесу, спільну діяльність дітей. Дитина не усвідомлює своїх обов'язків. Ліберально-потуральний стиль спілкування дорослого з дитиною антипедагогічний і тому неприпустимий у практиці суспільного виховання дітей [22, с.203-204].

Спілкування з однолітками в молодшому шкільному віці

У перші тижні навчання в школі діти “спочатку – притихлі, деякі навіть боязкі” (П. Блонський), вони настільки “приголомшені” новою ситуацією, що довгий час навіть не в змозі описати зовнішні особливості сусіда по парті. При цьому відзначається, що в збудливих і рухливих дітей спостерігається “гальмівна реакція”. Через деякий час настає зворотна реакція – діти стають надмірно рухливими і гучними, у зв'язку з чим гостро виникає питання шкільної дисципліни і порядку.

У молодшому шкільному віці дитина переборює багато труднощів у спілкуванні, і насамперед – з однолітками. Тут, у ситуаціях формальної рівності (всі однокласники і ровесники), діти зіштовхуються з різною природною енергетикою, з різною культурою мовного та емоційного спілкування однолітків, з різною волею і відмінним почуттям особистості. Ці зіткнення нерідко мають виражені експресивні форми, наприклад, агресивні реакції, плаксивість, рухове розгальмування.

У формуванні виникаючих у молодших школярів міжособистісних відносин вирішальна роль також належить педагогу. На початку шкільного навчання, поки ще в дітей не склалися власні відносини й оцінки як себе, так і однокласників, вони беззастережно приймають і засвоюють оцінки вчителя, який є для дітей вищим авторитетом. Спочатку взаємодія першокласника з іншими дітьми в класі здійснюється головним чином через учителя, який поступово привчає дітей вступати в безпосередні контакти один з одним. Первісна позиція “Я і моя вчителька” поступово, у міру усвідомлення себе частиною цілого – конкретного класу, переростає в позицію “Ми і наша вчителька” (А. Реан, Я. Коломенський). У молодшому шкільному віці усе більшого значення для розвитку дитини набуває спілкування з однолітками.

У спілкуванні дитини з однолітками не тільки більш охоче здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але і формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки. Прагнення до однолітків, спрага спілкування з ними роблять групу однолітків для школяра надзвичайно привабливою. Участю в групі вони дуже дорожать, тому такими діючими стають санкції з боку групи, застосовувані до тих, хто порушує її закони. Заходи впливу при цьому застосовуються дуже сильні, іноді навіть жорстокі: глузування, знущання, побої, вигнання з “колективу” (П. Блонський).

Сучасний молодший школяр менш чутливий до переживань інших, це спричинено переходом зі звичного середовища до школи і досвідом спілкування зі старшими. Початкові шкільні роки є періодом, коли спостерігається дитяча недоброзичливість [2, с.100]. Відношення дитини до друзів і саме розуміння дружби мають певну динаміку протягом молодшого шкільного дитинства. Для дітей 5-7 років друзі – це насамперед ті, з ким дитина грається. Обираючи друга, вони вказують, що “друзі поводяться добре”, “з ними весело”. У цей період дружні зв'язки неміцні і недовговічні, вони легко виникають і досить швидко можуть обірватися.

Між 8-11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на їхні прохання і розділяє їх інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби між дітьми стають важливими такі якості особистості, як доброта й уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. При виборі лідерів школярі віддають перевагу таким якостям, як успішність у навчанні, акуратність, чесність, сміливість. Лідером групи стає одноліток, який уособлює “квінтесенцію характерних якостей даного колективу”. Це розумний, спритний і ініціативний одноліток. У групі менш розвинутих хлопчиків основною якістю ватажка стає його фізична сила. У більш розвинутих хлопчиків – інтелект.

Діти в цьому віці люблять розповідати один одному різні історії, особливо історії, свідками або учасниками яких були вони самі. Оскільки володіння словом, мистецтво розповіді високо цінується, гарний оповідач може придбати високий статус у групі. Про зростаючу роль однолітків до кінця молодшого шкільного віку свідчить і той факт, що в 9-10 років школярі значно гостріше переживають зауваження, отримані в присутності однокласників. Діти в цьому віці стають більш сором’язливими і починають соромитися не тільки незнайомих дорослих, але і незнайомих дітей свого віку (Я. Коломенський).

За рівнем емоційного залучення спілкування дитини з однолітками може бути товариським і приятельським. Товариське, тобто емоційно менш глибоке спілкування дитини реалізується в основному в класі і переважно з дітьми своєї статі. Саме в цьому віці з'являється соціально-психологічний феномен дружби, яка характеризується взаємною прихильністю, почуттям симпатії і безумовного прийняття іншого.

У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в утворенні малих груп, з яких складається в ІІ – ІV класах колектив. Розширюється сфера усвідомлення учнями обов'язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки завдає шкоди інтересам всього дитячого колективу і кожного учня. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності.

При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості й недооцінювати їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними. Діти багато виграють від близьких, довірливих відносин один з одним. Завдяки дружбі діти засвоюють соціальні поняття, опановують соціальними навичками і розвивають самоповагу. У цьому віці найбільш розповсюдженою є групова дружба. Дружба виконує безліч функцій, головними з який є розвиток самосвідомості і формування почуття причетності, зв'язку із суспільством собі подібних. Популярності в групі шкодить як зайва агресивність, так і зайва сором'язливість (Г. Крайг). Завдяки дружбі діти засвоюють соціальні поняття, опановують соціальними навичками.

Молодші школярі починають установлювати більш близькі дружні відносини. Узи дружби дуже сильні, але дуже недовговічні. Характер дружніх відносин залежить від потреби кожної дитини в домінуванні, підпорядкуванні й автономії. Коли в дитини є кращий друг, якому вона може довіряти, вона навчається переборювати зніяковілість у спілкуванні з іншими людьми.

Дружба може служити також засобом самовираження. Наявність навіть єдиного близького друга допомагає дитині перебороти негативний вплив самотності і ворожості з боку інших дітей. Система особистих відносин є найбільш емоційно насиченою для кожної людини, оскільки пов'язана з її оцінкою і визнанням як особистості. Тому незадовільний статус в групі однолітків переживається дітьми дуже гостро і нерідко є причиною неадекватних афективних реакцій окремих дітей.

Мотивація спілкування з однолітками в молодшому шкільному віці

Сфера соціальних взаємодій багато в чому визначає якісні і кількісні зміни в мотиваційній сфері дитини. Неформальна диференціація дитячого колективу відбувається з урахуванням таких мотивів як: потреба в ігровому спілкуванні, позитивні якості особистості обраного друга, здатність до якого-небудь конкретного виду діяльності (Є. Рибалко).

Однак деякі молодші школярі часом ще мотивують свій вибір чисто зовнішніми факторами: “живемо по сусідству”, “моя мама знає її маму”, “сидимо за одним столом у їдальні”. Поза школою товаришують першокласники, які живуть в одному будинку чи на одній вулиці. Вони охочіше вступають у взаємини із однолітками, ніж дошкільники. У групах, де переважають хлопчики, спостерігається більша однорідність за віковою ознакою.

Дівчата-першокласниці частіше залучають у гру дітей молодшого віку. Хлопчики-першокласники шукають собі товаришів не тільки серед однокласників, а й поміж своїх сусідів. Проте групи дітей-першокласників ще не складають єдиного колективу, об'єднаного діяльністю, спрямованою на досягнення спільної мети (О.В. Киричук та ін.). В учнів 1-2-х класів дружба має егоцентричний характер.

До 3-го класу очікування колективу однолітків ще не стають справжнім мотивом поведінки дітей. Якщо бажання молодшого школяра розходяться з бажаннями колективу, дитина без особливого внутрішнього конфлікту і без боротьби із собою слідує за власними бажаннями. У 3-4-му класах ситуація змінюється.

Діти починають встановлювати більш тісні взаємини з друзями. Ця дружба сильна, але недовготривала. Дружба двох молодших школярів може бути різною. Починає складатися дитячий колектив зі своїми вимогами, нормами, і чим глибше “включений” учень у колектив, тим більше його емоційне благополуччя залежить від схвалення однолітків. І саме потреба в їхньому схваленні стає тією силою, що спонукує дітей засвоювати і приймати цінності колективу (М. Неймарк).

Інтерес до колективу, його дій і починань відіграє значну роль у духовному житті третьокласників. Проте тяжіння до колективу, прагнення бути разом чи починати спільну працю може супроводжуватися надмірною піддатливістю дитини до дій групи і її лідерів, послабленням контролю за своїми діями і вчинками. Зараження настроєм колективу інколи продукує недостойні вчинки [2, с.100].

Поступово у школярів виникають інтереси, пов'язані з позакласною роботою, з громадським життям школи, з тими взаємовідносинами, які встановлюються в шкільному колективі. З цього періоду колектив однолітків займає істотне місце в житті дитини і відповідність його стандартам, правилам і нормам має часом для дитини форму майже “релігійного поклоніння”.

Діти об’єднуються в різні співтовариства (найчастіше поза класом), організаційна структура яких приймає іноді жорстко регламентований характер. Приймаються певні закони, ритуали вступу й членства. Найбільш сприйнятливими до тиску групи виявляються діти з низькою самооцінкою, тривожні, які постійно контролюють свою поведінку. Для них більш ймовірна ідентифікація з нормами групи як спосіб підвищити самоповагу.

Приналежність до групи однолітків і конформна поведінка стають особливо значимими для дітей на порозі отроцтва. Проявами тенденції до відокремлення від світу дорослих і створення свого власного є пристрасть до кодів, таємних знаків і сигналів, секретна мова, будівництво “штабів”. Інтерес до таких речей звичайно виявляється в дітей після 7 років і розцвітає, іноді стаючи реальною пристрастю, між 8 і 11 роками (М. Осоріна).

Як правило, подібні групи майже завжди складаються з представників однієї статі. Їх поєднують загальні інтереси, заняття і визначені форми взаємодії між членами даного співтовариства. Групи молодших школярів надзвичайно однорідні за статевою ознакою, більш того, групи хлопчиків й дівчаток у цьому віці можуть навіть ворогувати між собою. При цьому на всій території ігор утворюються спеціальні “дівчачі” і “хлоп’ячі” місця, зовні ніяк не позначені, але оберігаються від вторгнення “сторонніх”. Цікаво, що у випадку об'єднання хлопчиків і дівчаток для загальної гри для неї обирається місце між двома територіями.

У міру того, як діти стають старшими, спільність ознак стає все більш значимою підставою для дружби. При цьому, з одного боку, об'єднання з членами своєї расової чи етнічної групи полегшує адаптацію дитини протягом середнього дитинства, сприяє підвищенню самоповаги, зміцнює групову солідарність, але з іншого боку – підсилює і ворожість до “чужих” (Г. Крайг).

Спілкування і дружба з представником своєї статі, а також диференціація груп за статевою ознакою сприяють формуванню в дитини стійкої ідентифікації зі статтю, а також готують ґрунт для формування в неї нових глибоких і продуктивних відносин у підлітковому і юнацькому віці.

  далі Тема 7 Підліток п.7.1. Загальна характеристика підліткового віку Стрілка вправо.jpeg

або

 Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"