Радіоприймач

Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 19:58, 24 травня 2017; Ася (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Emblema-MIT.png

Загальний опис (принцип дії) Мельніченко А. 37 группа

Радіоприйма́ч — пристрій, призначений для приймання електромагнітних хвиль радіодіапазону (тобто з довжиною хвилі від декількох тисяч метрів до частин міліметра) з наступним перетворенням інформації, яка у них зберігається до вигляду, в якому вона може бути використана.

У найзагальнішому вигляді принцип роботи радіоприймача виглядає так: коливання електромагнітного поля (суміш корисного радіосигналу і перешкод різного походження) наводять у антені змінний електричний струм; отримані таким чином електричні коливання фільтруються для відділення необхідного сигналу від перешкод; з сигналу виділяється (детектується) корисна інформація; отриманий в результаті сигнал перетворюється у вид, придатний для використання: звук, зображення на екрані телевізора, потік цифрових даних, безперервний або дискретний сигнал для управління виконавчим пристроєм (наприклад, телетайпом або рульовою машинкою) тощо.

В залежності від конструкції приймача сигнал в його тракті може проходити, крім детектування, багатоетапну обробку: фільтрацію за частотою, підсилення, перетворення частоти (зсув спектру), обмеження за амплітудою, оцифрування з подальшою програмною обробкою і перетворенням в аналоговий вигляд

Історична довідка

У 1887 році німецький фізик Генріх Герц побудував іскровий передавач радіохвиль (радіопередавач) з катушкою Румкорфа і півхвильовою дипольною передаючою антеною (перший у світі передавач радіохвиль) та іскровий приймач радіохвиль (перший у світі радіоприймач), здійснив першу у світі радіопередачу і приймання радіохвиль, довів існування радіохвиль, яке було передбачене Максвелом і Фарадеєм й вивчив деякі основні властивості радіохвиль (походження, поглинання, відображення, заломлення, інтерференцію, стоячу хвилю та ін.).

Технічні характеристики

До основних технічних параметрах приймального пристрою відносяться:
♦ динамічний діапазон;
♦ смуга пропуску;
♦ коефіціент посилення;
♦ вибірковість;
♦ чутливість або коефіцієнт шуму.

Погіршення будь-який з перерахованих характеристик призводить до збільшення втрат енергії сигналу (зниження відносини сигнал / шум) в тому чи іншому елементі тракту.

До основних арактеристик радіопередавача відносять:
♦ класи сигналів (випромінення);
♦ коефіцієнт корисної дії;
♦ неосновні випромінювання;
♦ діапозон робочих частот;
♦ потужність;
♦ стабільність частоти.

Сфера застосування

• Радіопередавач можуть використовуватися разом з радіоприймачем і живильним пристроєм, такий комплекс називається радіостанцією.

• Передавальний радіоцентр (пдрц) вузла зв'язку призначений для утворення передавальних трактів каналів радіозв'язку і передачі їх на приймальний радіоцентр, до радіобюро або безпосередньо на інший елемент вузла зв'язку.

• Самостійно радіопередавачі використовуються в тих областях, де не потрібний прийом інформації в місці її передачі — сигнали точного часу, різноманітні навігаційні радіомаяки для визначення місцезнаходження об'єктів, багатопозиційна радіолокація, радіомовлення, дистанційне керування, телеметрія.

• При експлуатації військових каналів зв'язку стає актуальною проблема захисту екіпажів передавальних центрів від враження зброєю, що містить голівки самонаведення по радіовипромінюванню. Організаційно використовується рознесення передавального радіоцентру від основного розташування вузла зв'язку. Так, віддалення пдрц вз армійського корпусу має бути на 10-15 км від розташування вузла. Рознесення груп передавачів застосовується на 3-5 км між окремими групами. У цьому разі важливим завданням стає організація ліній дистанційного управління передавачами, які будуються, як правило, радіорелейними чи проводовими засобами зв'язку.

Фото, відео-матеріали

400x400 189227 1.jpeg Radiopriemnik 608.jpg

Список використаних джерел

1. Основні характеристики

2. Радіопередавач

3.Технічні характеристики радіоприймачів

4. Величко С. П. Розвиток системи навчального експерименту та обладнання з фізики у середній школі. - Кіровоград, 1998. - 302 с.

5. Оптична міні-лава та інтегрований навчальний експеримент. Посібник для студ. фіз.-мат. фак-тів пед. вищих навч. закладів / С. П. Величко, І. М. Гладкий, Д. О. Денисов та ін.: За ред. С. П. Величка. - У 2-х частинах - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. Частина 1. Проблеми навчального експерименту з оптики та квантової фізики. Оптична міні-лава. - 148 с.

6. Величко С.П., Сірик Е.П. Нове навчальне обладнання для спектральних досліджень. Посібник для студ. фіз.-мат. фак-тів пед.вищих навч.закладів.-2-е вид., перероб.- Кіровоград: ТОВ "Імекс-ЛТД", 2006.- 202с.