Моє рідне місто (Депутатова)

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук

Моє рідне місто Кропивницький

Кінотеатр «Зоряний» у центрі міста Кропивницький (Єлисаветград) відомий тим, що тут розпочав роботу перший український професійний театральний колектив — наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградських театрів виступали вітчизняні та зарубіжні композитори і музиканти Ференц Ліст, Модест Мусоргський, Олександр Скрябін, Антон Рубінштейн, Микола Лисенко та співаки Федір Шаляпін, Леонід Собінов. Сучасні кропивницькі театри: академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького; обласний академічний театр ляльок; академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни»; студентський театр-студія «Резонанс»; театр-студія «Мода». У місті діє обласна філармонія, при якій працюють Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», Ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», камерний оркестр «Концертіно», діє дитяча філармонія. Інші професіональні творчі (музичні і хореографічні) колективи міста: заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань», муніципальний камерний хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дитячі колективи «Пролісок», «Росинка» та інші. Сучасні діячі культури Кропивницького: народні артисти України А. Кривохижа й А. Червінська, заслужені артисти України В. Стратьєв, Р. Валькевич, Б. Попов. Станом на кінець 2014 року в Кропивницькому є 1 кінотеатр: кінотеатр «Портал».

Відомі люди

Марко Луки́ч Кропивни́цький



Марко Луки́ч Кропивни́цький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки (Бешбийраки), Херсонська губернія — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З іменем Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, Марія Заньковецька, Микола Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.

Іван Карпенко-Карий

Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; нар.17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — пом.2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Брат Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської-Барілотті.Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.

Генріх Нейгауз



Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз 31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені. Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».