Гуцало 5.1. Загальна характеристика дошкільного віку
Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, за допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, у результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та умінь [5, с. 106].
В соціальній ситуації розвитку дошкільника Д.Б. Ельконін вбачає протиріччя: дитина є членом суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна її потреба – жити разом з іншими людьми, але це здійснити неможливо, адже життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом. Єдиною діяльністю, яка дозволяє змоделювати стосунки в світі дорослих людей, включитися в уже змодельовані взаємини і діяти із середини цієї моделі, – це сюжетно-рольова гра.
Отже, провідною діяльністю дошкільного віку є сюжетно-рольова гра. Гра – це діяльність, в якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських стосунків, це особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення, моделювання. Д.Б. Ельконін вважає, що гра – утворення історичне. Вона виникає тільки на певних етапах розвитку суспільства, коли дитина не може прийняти безпосередню участь у системі суспільної праці, коли виникає “пустий” проміжок часу, коли не¬обхідно зачекати, щоб дитина підросла [22, с. 135].
Важливим компонентом гри є ігрові дії. У дитячій грі відбувається перенесення значень з одного предмета на інший (уявна ситуація), тому, можливо, діти і віддають перевагу неоформленим предметам, за якими не закріплені ніякі дії. Власне ігрова дія буде відбуватися тоді, коли дитина під однією дією має на увазі іншу, під одним предметом – інший. Гра – це така форма діяльності, за допомогою якої діти створюють спеціальну ігрову ситуацію, замінюючи одні предмети іншими, замінюючи реальні дії скороченими, відтворюють основні смисли людської діяльності і засвоюючи ті форми стосунків, які будуть реалізовані, здійснені пізніше. Саме тому гра – це провідна діяльність, що дає можливість дитині вступити у взаємодію з такими сторонами життя, в які в реальному житті дитина вступити не може [22, с. 136].
Молодші дошкільники частіше за все не планують ігровий сюжет й ігрову роль, а останні виникають залежно від того, який предмет потрапляє до рук дитини. Основні конфлікти між дітьми виникають через оволодіння предметом, з яким повинна здійснюватися дія [22, с. 136]. Молодший дошкільник (3-4 роки) має обмежене число сюжетів, дитина не підкоряється правилам гри, ігри дітей нетривалі, об’єднання у групи короткочасне (3-5 хв.).
У 4 роки ігрові дії більш різноманітні, у грі дитина використовує предмети-замінники, отже, розвивається символічна функція свідомості. У дітей 4-5 років спостерігається більш тривале об'єднання у групи. Діти грають не тільки в доньки-матері, але і в більш складні ігри (будівництво мосту, подорожі у далекі країни тощо). У цьому випадку відбувається тривале об'єднання, які виконують безліч різноманітних ролей, використовують несподівані повороти сюжету. У грі діти вміло погоджують свої дії, використовуючи нову ситуацію, змінюють рольові функції. Ускладнення сюжетів збільшує тривалість ігор та чисельність їх учасників.
В грі відбувається орієнтація дитини на діяльність дорослих. В ній перед дитиною виступає система людських відносин. За Ельконіним, гра сама в собі містить свою загибель: з неї народжується потреба в справжній, серйозній, суспільно значущій і суспільно цінній діяльності, що стає важливою передумовою для переходу до учіння. Коли виникає така реальна можливість, гра гине [22, с. 141].
На формування особистості дошкільника впливають основні види діяльності, які він виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і змістової сторін емоцій та почуттів.
Передумова розвитку самосвідомості – відділення себе від інших людей, яке відбувається вже в кінці раннього дитинства. На початку дошкільного віку, дитина усвідомлює тільки сам факт, що вона існує. Поки ще вона по-справжньому нічого не знає про себе, про свої якості. Прагнучи бути, як дорослий, дитина трьох-чотирьох років не враховує свої реальні можливості. Вона просто приписує собі всі позитивні, схвалювані дорослими якості, часто навіть не знаючи, в чому вони полягають. Для того, щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших людей, на яких вона може дивитися нібито збоку. Оцінюючи однолітків, дити¬на просто повторює думки, висловлені про них дорослими. Те саме відбувається і при самооцінці [22, c.163].
На 5-му році життя відбувається усвідомлення дитиною своїх умінь, знань, оволодіння уявленнями про деякі особливості свого організму, призначення органів; усвідомлення своїх станів, бажань, настроїв, ідентифікація своїх дій з діями інших людей. У старшому дошкільному віці поглиблюється уявлення про себе, виникає почуття самоповаги, власної гідності, вміння самоконтролю та саморегулювання дій і стосунків з іншими, ієрархія мотивів; з’являється здатність вираження у словесній формі своїх переживань, настроїв, почуттів; усвідомлюється своє Я в системі людських стосунків.
Наприкінці дошкільного віку спостерігається відображення почуття гордості та сорому в самооцінці, виникає активне ставлення до власних емоцій; стають повнішими оцінні судження про навколишнє, про себе; спостерігається орієнтування не лише на безпосередні стосунки з дорослими, наявну ситуацію, але й на певні свідомо прийняті завдання, норми, правила; відбувається зміна характеру спілкування (воно набуває цілісного контексту, стає позаситуативним), з'являється кооперативно-змагальний рівень спілкування (прагнення досягнути загальної ігрової мети, ставлячись до партнерів як до суперників у спільній грі).
У дошкільному віці змінюється мотивація дитини. Зміни в мотивах поведінки протягом дошкільного віку полягають не тільки в тому, що змінюється їх зміст, з'являються нові види мотивів, але і в тому, що між різними видами мотивів складаються підпорядкування, ієрархія: одні набувають важливішого значення для дитини, ніж інші. Поведінка молодшого дошкільника невизначена тому, що різні мотиви змінюють один одного і залежно від зміни ситуації поведінкою керує то один, то інший мотив. Підпорядкування мотивів є одним з найважливіших ново¬утворень у розвитку особистості дошкільника [22, с. 162].
У період з трьох до шести років дитина навчається розуміти і відрізняти хорошу поведінку від поганої. При неправильних формах поведінки важливо використовувати методику природного наслідку – не можна карати дитину невідповідним шляхом (морально, фізично). У будь-якому випадку дитині треба дати зрозуміти, що не вона є поганою, а її вчинки. Таким чином дитина навчиться розрізняти поняття “я” і “мої дії”, “моя поведінка”. Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в поперед¬ньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус. I це дуже хороша якість майбутньої особистості – істинний гуманізм.
У дошкільному віці вдосконалюється спілкування, вміння слухати, розуміти багатозначність у повідомленнях. Комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника відбувається на таких рівнях: поведінковий рівень (оволодіння мовленнєвою поведінкою, спрямування уваги на партнера, володіння різноманітними експресивно-мімічними засобами, вміння налагоджувати міжособистісні контакти); когнітивно-лінгвістичний рівень (розвиток понятійної свідомості, розуміння просторово-часових ознак ситуації спілкування, усвідомлення емоційного змісту ситуації спілкування, розуміння дійових осіб у грі, праці, збагачення словникового запасу, граматична правильність мовлення, фонетичний розвиток); особистісний рівень (регулювання мовленнєвої взаємодії, прагнення до логічності й зв'язності розповіді, керування мовленням, удосконалення характеру продукованого тексту, самооцінка типу комунікативної позиції у спілкуванні, ціннісні орієнтації, пов'язані з людиною, потреба в міжособистісному спілкуванні, широта та дієвість його мотивів).
Відбувається моделювання стосунків між людьми, у процесі яких формується орієнтація в загальних фундаментальних змістах людської діяльності. Предметні дії включають в систему людських стосунків.
На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основ¬ному, на основі дій з предметами, іграшками. Ці дії набувають сумісного, взаємозалежного характеру. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину його роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. A.B. Запорожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки [5, с. 107].
Психологічні новоутворення дошкільного віку
У дошкільному віці формується потреба в суспільно-значущій діяльності і оцінці цієї діяльності, потреба у повазі дорослих, мотивація схвалення, удосконалюються соціальні навички співробітництва з дорослими й дітьми.
У дітей розвивається самосвідомість, самооцінка як основні моменти готовності до навчання в школі. Виникає опосередкована певними уявленнями довільна поведінка, а також довільна моральна саморегуляція (перетворення дій дошкільника на довільні та морально регульовані вчинки; засвоєння необхідних моральних норм, форм і правил культурної поведінки).
У цьому віці з'являється внутрішнє, особисте життя (внутрішня позиція) спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній (з’являються внутрішні етичні інстанції, виникає усвідомлення та узагальнення своїх переживань).
У дошкільника з'являється підпорядкованість мотивів, децентрація мислення, статева ідентифікація, усвідомлення себе в часі.
У пізнавальній сфері спостерігається розвинена мимовільна пам'ять, починає розвиватися довільна пам'ять; з'являється цілеспрямоване, аналізуюче сприйняття. Розвивається наочно-образне мислення; наприкінці періоду відбувається поступовий перехід до словесного мислення. У цьому віці сформоване правильне мовлення.
далі п.5.2. Вікові особливості дітей 3-4 років
або
Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"
