Гуцало 2.7. Критерії вікового розвитку. Поняття про провідну діяльність.

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук

Критерії вікового розвитку. Поняття про провідну діяльність. Сутність провідної діяльності у кожний віковий період. Поняття про соціальну ситуацію розвитку. Поняття про вікові новоутворення особистості

У вітчизняній віковій психології основні періоди психічного розвитку визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають соціальну ситуацію, зміст і форми навчання та виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку особистісних психологічних новоутворень, зокрема свідомості й самосвідомості особистості, провідну потребу, динаміку переходу від одного віку до іншого (кризи розвитку), шляхи подолання негативних моментів цих переходів (О. Леонтьєв).

Джерелом прогресивних змін у розвитку є взаємозв'язок психіки і діяльності. Кожному віковому етапові онтогенезу властива своя провідна діяльність. Провідна діяльність (О. Леонтьєв) зумовлює найголовніші зміни у психічних рисах особистості, дозрівання і перебудову пам'яті, сприймань, мислення, формування новоутворень на конкретній стадії розвитку дитини.

Провідна діяльність – це спеціально організована дорослими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів [8]. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту ,від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання.


Виділяють такі види провідної діяльності (за Д. Ельконіним):


  • емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0–1 рік). Формується потреба у спілкуванні з іншими людьми, емоційне ставлення до них;
  • предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1–3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами. Дитина відтворює суспільно вироблені способи дій з речами, у неї виникає мовлення, суспільно-категоріальне сприйняття предметного світу, наочно-дійове мислення. Центральне новоутворення – виникнення свідомості;
  • сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3–6 років). У процесі її здійснення у дитини формується уява та символічна функція, орієнтація на загальний зміст людських відносин і дій; складаються узагальнені переживання й осмислена орієнтації в них;
  • навчальна діяльність у молодших школярів. На її основі виникає теоретична свідомість і мислення, розвивається аналіз, рефлексія, уявне планування; відбувається становлення потреби й мотивів навчання;
  • інтимно-особистісне спілкування підлітків;
  • професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці. Формується потреба в праці, професійному самовизначенні. Розвиваються пізнавальні інтереси, здатність будувати життєві плани, громадянські якості особистості, стійкій світогляд.


Таким чином, у розвитку дитини послідовно і періодично змінюють одна одну провідні діяльності і форми спілкування, які і забезпечують по черзі розвиток пізнавальних процесів і самої особистості дитини. Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі.

Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі. Провідна діяльність розглядається як критерій психічного розвитку, як показник психічного віку дитини.

Основною складовою механізму психічного розвитку дитини є соціальна ситуація розвитку дитини. Це та конкретна форма значимих для дитини відносин з навколишньою дійсністю (насамперед соціальною), у яких вона знаходиться у той чи інший період свого життя. Cоціальна ситуація розвитку особистості описує досягнуте в певний період розвитку взаємовідношення між досягнутим потенціалом розвитку дитини, що виявляється у своєрідності її активності, та особливостями впливу соціального середовища, які сприяють процесові психічного розвитку дитини або гальмують його [8]

Критеріями розвитку психіки є новоутворення – психічні та соціальні зміни, котрі вперше виникають на даній стадії розвитку і визначають свідомість дитини, її відношення до довколишнього, внутрішнє та зовнішнє життя. Виготським були приблизно визначені центральні психологічні новоутворення дитячого, раннього і дошкільного віку. Однак реальна розробка цієї сторони концепції віку почалася пізніше і пов'язана з експериментальними дослідженнями діяльності дитини на різних етапах онтогенезу. В даний час вікова психологія розвитку має у своєму розпорядженні досить чітку картину центральних і часткових ліній інтелектуального й особистісного розвитку в онтогенезі. На кожному ступені розвитку завжди є центральне новоутворення, провідне для всього процесу розвитку і таке, що характеризує перебудову всієї особистості дитини загалом на новій основі.

Навколо основного (центрального) новоутворення даного віку розміщуються і групуються всі інші часткові новоутворення, які відносяться до окремих сторін особистості дитини, і процеси розвитку, пов'язані з новоутвореннями попередніх періодів. Ті процеси розвитку, які більше чи менше безпосередньо пов'язані з основним новоутворенням, Л.С. Виготський називає центральними лініями розвитку в даному віці, а всі інші часткові процеси, зміни, що здійснюються в даному віці, називає побічними лініями розвитку.

Процеси, які є центральними лініями розвитку в даному віці, стають побічними лініями в наступному, і навпаки – побічні лінії попереднього віку висуваються на пер¬ший план і стають центральними лініями в новому, оскільки змінюється їх значення і питома вага в загальній структурі розвитку, змінюється їх співвідношення щодо центрального ново¬утворення [29, с.54]. Новоутворення перебудовують весь хід розвитку.

Психологічні новоутворення є не тільки передумовою, але і результатом, своєрідним “продуктом” вікового розвитку. Накопичуючись з часом, вони поступово заходять у суперечність зі старою ситуацією розвитку, ведуть до її зміни і побудови нових відносин, що відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді.


Центральними новоутвореннями немовлячого віку є:

  • ходьба – знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи “МИ”, тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче;
  • поява першого слова. Особливість перших слів у тому, що вони носять харак¬тер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.

Частковими новоутвореннями немовлячого віку є поява ситуативно-особистісного, безпосередньо-емоційного спілкування з дорослими (“комплекс пожвавлення”). В системах стосунків виникає психіка: “немовля-дорослий” і “немовля-предмет”. Вона виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності, потребі спілкування з дорослим. Починається засвоєння елементарних норм відношень між людьми.


Центральні новоутворення раннього віку:

  • самосвідомість. Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов’язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому “Я сам”. Образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини;
  • засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами, потреба у практичному співробітництві з дорослими.

Частковими новоутвореннями раннього віку є егоцентризм як зосередженість дитини на власних потребах; поява мотивуючих уявлень: прагнення і спроможність діяти відповідно до внутрішніх спонукань наперекір зовнішнім впливам; з’являється потреба в оцінці. Дитина одержує її від інших, вчиться давати сама.

Новоутвореннями дошкільного віку є: потреба в суспільно-значущій діяльності і оцінці цієї діяльності; потреба у повазі дорослих; розвиток самосвідомості, самооцінки як основних моментів готовності до навчання в школі.


Центральними новоутвореннями молодшого шкільного віку є:

  • якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки і діяльності;
  • рефлексія, аналіз;
  • розвиток внутрішнього плану дій дитини.

Частковими новоутвореннями молодшого шкільного віку є розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності; з’являються міркування про себе, схильність аналізувати не лише зовнішні події, але й власні переживання щодо подій; інтенсивно розвиваються пізнавальні інтереси; діти вчаться враховувати почуття інших, орієнтуватися на них у своїй поведінці.


Новоутвореннями підліткового віку є: почуття дорослості, моральний характер самосвідомості, формування “Я-концепції”, самооцінка, критичне ставлення до оточуючих, уміння підпорядковуватись нормам колективного життя, вироблення “кодексу товариськості” тощо.


Новоутвореннями старшого шкільного (раннього юнацького) віку є: пізнавально-професійне і особистісне самовизначення; світогляд, ідеали; самосвідомість; юнацький максималізм; життєві плани; перспективи на майбутнє, проблема сенсу життя тощо.

 далі п.2.8. Вікові кризи Стрілка вправо.jpeg

або

Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"