Гуцало ВП 6.1. Загальна характеристика розвитку молодшого школяра. Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Як зазначають фізіологи, найбільш специфічні відділи головного мозку першокласника, які відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, ще не завершили свого формування [5, с. 118]. Зростає рухливість нервових процесів, функціональна роль другої сигнальної системи, фізична витривалість дитини та працездатність молодших школярів. Зріст: 122-138 см; вага: 21-32 кг; окружність грудної клітки: 58-65 см. З 6 років починається період рівномірного росту, який триває до 9 років у дівчаток і до 11 – у хлопчиків (дівчатка після 9 років розпочинають випереджати хлопчиків).

Збільшується вага всіх м'язів. Дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації. До 12 років триває окостеніння фаланг пальців руки, а окостеніння зап'ястя руки завершується в 10-13 років. Кісткові тканини гнучкі завдяки великій кількості хрящів. Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. Збільшується рухливість нервових процесів. Добре розвинені органи чуттів [23, с. 141].

До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (однак перші ще довго продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та підвищену емоційну збудливість молодших школярів). Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 – 30 хв. уроку. Продуктивність роботи у молодших школярів приблизно у половину нижча, ніж у старшокласників [5, с. 118].

Готовність дитини до навчання у школі

Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання у школі. Психологічна готовність до шкільного навчання – це складне утворення, до структури якого входить особистісна (мотиваційна), інтелектуальна і емоційно-вольова готовність.

Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової “соціальної позиції” – положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою (O.K. Любчук) [5,с. 118]

Особистісна (мотиваційна) готовність відображає бажання йти до школи, готовність прийня¬ти нову позицію школяра, виникнення усвідомленого відношення дитини до школи; потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи. Психологічна готовність дитини до навчання в школі розвивається в процесі самого навчання.

Про інтелектуальну готовність свідчить розвинений пізнавальний інтерес, володіння розумовими операціями, вміння виділити навчальне завдання, наявність певного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності, вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності, володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.

Про емоційно-вольову готовність свідчить зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати непривабливе завдання, вміння роботи не тільки те, що хочеться, а й те, що вимагається вчителем, шкільним режимом, програмою; здатність поставити мету, уміння підпорядковуватися меті, прийняти рішення, намітити план дій, виконати його, докласти певних зусиль для подолання перешкод, оцінити результати своїх дій, спостерігати, слухати, запам'ятовувати, розвинута дисциплінованість. Про вольову готовність свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і поведінки.

Довільність поведінки виявляється у навмисному заучуванні віршів, можливості побороти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи тощо. Якщо дитина засвоює вищу форму гри – гру за правилами, то вона підготовлена до школи. Правила поступово трансформуються у внутрішню інстанцію поведінки, що свідчить про розвиток довільності поведінки (Д.Б. Ельконін).

Адаптація

Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів. Причини появи шкільної дезадаптації: сам процес навчання; особливості взаємин з учителем та однокласниками; особливості виховання в сім'ї; вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сенситивність.

Форми психогенної шкільної дезадаптації: низький рівень сформованості елементів і навичок навчальної діяльності; низький рівень мотивації учня, спрямованість ідей на інші форми позашкільної діяльності; нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що виявляється у неорганізованості, неуважності, залежності тощо; невміння пристосовуватися до темпу шкільного життя, що виявляється в занадто тривалому приготуванні домашніх завдань, у хронічних запізненнях до школи, швидкій втомлюваності.

Показники високого рівня адаптації: добре соціально адаптований учень, який нормально почувається у школі, щоранку охоче йде до неї, має налагоджені пояснення вчителя, виявляє великій інтерес до самостійної роботи, готується до уроків; учбовий матеріал засвоює легко, вимоги вчителя сприймає адекватно; учень старанний, уважно слухає, має високий статус у класі; переважає хороший настрій, почуття упевненості в собі, які допомагають йому долати труднощі, що виникають у процесі навчання.

Високому рівню адаптації дитини до школи сприяють: задоволеність спілкуванням з дорослими, демо¬кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи¬телем індивідуальних особливостей дитини [15].

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Цей віковий період завершує етап дитинства, провідною діяльністю стає навчання у початковій школі, основою якого є пізнавальний інтерес і новий соціальний статус учня. З’являється залежність соціальної ситуації розвитку дитини від рівня задоволення соціальних потреб школяра, в результаті відбувається перебудова усіх стосунків дитини з оточуючими.

Система “дитина – дорослий” диференціюється на “вчитель – учень” і “дитина – батьки”, “ учень – учень”. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її, тому система “вчитель – учень” стає провідною.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї.

П.М. Якобсон зазначає, що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

Становище дитини у сім'ї і серед ровесників від початку шкільного навчання пов'язане з виконанням нею нових обов'язків. Ставлення до дитини у сім'ї та її місце у колективі визначається рівнем її успішності (сказати молодшому школяру, що він хороший – значить насамперед оцінити його як учня). Це значно підтримує інтерес до навчання як серйозної, важливої справи, потрібної для всіх [2, с.96].

 Далі п.6.2. Учбова діяльність молодшого школяра  

або

  Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"